Оксана Мешко — полтавська співзасновниця Гельсінської спілки

Представниця давнього козацького роду була переслідувана совєцькими окупантами. Але ворожий режим не зумів зламати борчиню за волю України.

30 січня 1905 року на Полтавщині в селищі Старі Санжари народилась співзасновниця Української Гельсінської Групи Оксана Мешко. Усе своє життя вона боротиметься за Незалежність України і не доживе до неї півроку.

Предки пані Оксани були козаками, що уникли покріпачення, а тому зберегли нескорений дух. Батька Оксани в 1920 році більшовики розстріляли в Харкові на Холодній Горі.

Наступним «більшовицька влада» вбила брата Оксани, члена «Просвіти», 17-річного Євгена Мешко. Хату родини конфіскували.

Пізніше у 1930-ті роки від розстрілів загинуть дядько та двоюрідний брат Оксани Мешко. Її чоловіка двічі арештовуватимуть і змусять виїхати аж за Урал, аби влаштуватись хоч на якусь роботу.

Після Другої світової війни НКВД арештувало вже і саму Оксану разом із сестрою, висунувши фейкове обвинувачення у «підготовці замаху на Микиту Хрущова». Їй присудили 10 років таборів.

Після ГУЛАГу Оксана Мешко повернулася до України й долучилася до руху «шестидесятників». Знову обшуки, арешти...

До таборів на 7 років відправили сина Оксани Олеся. За перші два роки діяльності УГГ в Оксани Мешко було 9 обшуків; їй кілька разів перекопували город, шукаючи «крамоли».

У будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апарату­рою нічного бачення. Також розіграли під дверима збройний напад «грабіжника», розраховуючи, що у «баби» трапиться інфаркт.

У віці 76 років Оксану Мешко знову арештували і після суду відправили на 5 років в табори на Охотське море; гадали, що бабі того цілком вистачить. «Я ще Брежнєва переживу!» – сказала вона тоді.

Вона вижила і 1985 року її привезли до Києва. Що робити з «невмирущою бабою» КГБ не знало, тож вирішило відправити її за кордон – на лікування.

У лютому 1988 року на запрошення української діаспори Оксана виїхала до Австралії на операцію і заразом виступила в парламенті з інформацією про становище в Україні. А потім взяла участь у роботі Світового конгресу вільних українців у США і повернулася додому, попри всі сподівання кдбістів.

Вона виступила ініціаторкою поновлення діяльності громадської правозахисної організації, ввійшла до координаційної ради, створеної на основі УГГ — Української Гельсінської Спілки (УГС). А потім створила на її основі Український комітет «Гельсинкі-90».

Також розгорнула кампанію за звільнення Левка Лук'яненка та інших політв'язнів. Пані Оксана брала участь у студентському голодуванні в жовтні 1990-го (славнозвісна «Революції на граніті»).

2 січня 1991 року її, здавалося, невтомне серце перестало битися. Поховали Оксану Мешко на Байковому кладовищі, поряд із мамою; на їхніх могилах встановили два козацькі хрести, які витесав з каменю скульптор Микола Малишко.

Пам'ять про «козацьку матір» жива, хоча й хотілося б, аби про неї знали якомога більше. З 2002 року старосанжарська школа, яку будував ще Яків Мешко, носить Оксанине ім'я, ще на її честь названі вулиці – у Полтаві й Києві.