Олімпійське дно та паралімпійські жнива
Як корупція вбиває душу українського спорту і фінансує ворога.
Поки суспільство фокусується на корупції вищого, офісно-президентського рівня з Карлсоном, який полетів до Тель-Авіва, але обіцяв повернутися, і Алі-Бабою, печеру скарбів якого так і не змогло чи не схотіло знайти НАБУ, у тіні залишається ціла індустрія мародерства. Це український спорт. Керманичі якого мавпують «старших» грабують безкарно і самовпевнено поза суспільної уваги. І саме тому сфера, яка мала би бути гордістю нації і працювати на престиж країни, перетворилася на бездонну годівницю для чиновників і чорну діру для державного бюджету.
Зрозуміло, що країна веде війну за своє існування і стикається з важкими викликами. І комусь може здатися, що розмова про спорт зараз не на часі. І з цим аргументом можна було б якщо не погодитися, то хоча б взяти до уваги, якби не одне але. Яке полягає в тому, що ані війна, ані пов'язані з нею виклики аж ніяк не заважають спортивним чиновникам тирити бюджетні мільярди, причому з безмежно патріотичним виразом на доглянутих обличчях. Замість системної роботи і самовіддачі керівництво національного спорту танцює гопака у шоломі Гераскевича і не соромиться попутно співати про «гордість за команду».
І все це – на тлі ганебного нуля за медалями на зимовій Олімпіаді-2026. Хоча Україна вже залишалася без нагород у 2002 та 2010 роках, нинішні Ігри стали абсолютним антирекордом за всю історію: найкращим результатом наших атлетів стало лише 6-те місце (у командному фристайлі та естафеті з санного спорту). А йдеться про колосальні гроші: тільки на підготовку пішло 600 мільйонів гривень (це визнав навіть «слуга народу» Жан Беленюк, який, щоправда, чомусь говорить про «два роки фінансування», забуваючи, що олімпійський цикл – це чотири роки), а загалом у держбюджеті на 2026 рік на сферу молоді та спорту передбачено 6,8 млрд грн.
Чому в українському спортивному soft power стало так мало power і так багато soft
Насправді спорт – річ геть не другорядна. Це не просто забава чи змагання за медалі. Це те, що здатне об'єднувати десятки мільйонів людей в єдину силу. І мати величезний експансивний вплив далеко за межами окремої країни. Спорт – це soft power («м'яка сила») нації. Це потужний інструмент впливу та дипломатії, в який світові гегемони на кшталт США чи Китаю, а також країна-терорист росія, вкладають мільярди. Ми чудово бачимо, що реакція на допуск російських спортсменів до змагань виходить далеко за межі спортивного дискурсу – це стає геополітичним чинником.
Поки ворог використовує спорт як зброю масового пропагандистського ураження, ми власноруч знищуємо свій імідж на міжнародній арені. Крадіжка у спорті під час війни – це не просто економічний злочин. Це пряма диверсія проти національного духу. Український спорт сьогодні – це мікромодель усієї корумпованої державної системи управління, де особиста лояльність цінується вище за результат, а «своїм» дозволено красти навіть у найменш захищених.
Спорт став тихою гаванню для упирів, які десятиліттями сидять на схемах, дерибані та відкатах. Показовий приклад – моя рідна Полтавщина. Головою управління спорту місцевої ОВА є така собі Марина Трофименко. Завів її на цю посаду ще у 2021 році ліквідований СБУ зрадник Ілля Кива. Змінюються голови ОВА: Синєгубов, Лунін, Пронін, Дяківнич... А бойова подруга Киви продовжує керувати полтавським спортом. Губернатори тасуються, а стадіону, на якому б діти могли займатися легкою атлетикою, як не було, так і немає. Зате пані Трофименко разом із Гутцайтом та Бідним дуже пишається шоломом Гераскевича. А діти – можуть і у дворі побігати та пострибати.
Інваспорт: мародерство на людському болю
Але найстрашніший, екзистенційний вимір цинізму розгортається в паралімпійському та дефлімпійському спорті.
Спортсмени з інвалідністю – це люди, які долають надлюдські перешкоди, біль і суспільну байдужість заради того, щоб підняти український прапор. І саме на їхній крові та поті чиновники будують власні бізнес-імперії. Грабувати тих, хто не може себе захистити – це чисте дистильоване зло.
Я вже писав, як вибудована вертикаль страху і грошей Інваспорту. Як перед Дефлімпіадою звільняють легендарних тренерів чемпіонів, щоб відправити лояльних «туристів» і потім роздерибанити призові. Як влаштовують нальоти бандитів на квартири неугодних спортсменів. Як тренер дефлімпійської збірної Микола Григорович Закладний просто у моїй присутності на зустрічі з президентом СФГУ Касіцьким звинуватив його заступника у крадіжці 2,4 млн гривень після минулої Дефлімпіади.
Писав і про класичну схему розподілу призових після останньої Дефлімпіади у Токіо, до якої примусили спортсменів чиновники Інваспорту: «45% вам, 50% «папє» і 5% – на благодійність».
А тепер – свіжий ексклюзив, який демонструє абсолютний ступінь нахабства. Спортсмени, які повернулися з Дефлімпіади в Токіо, надали рахунок, на який їх примушували переказувати ті самі 5% «на благодійність» зі своїх чесно зароблених призових. Це рахунок у ПриватБанку: UA673052990000026007015003496 (ЄДРПОУ 19247708). На мій подив, це виявився офіційний рахунок самої СФГУ. Тобто, Федерація централізовано «обілечує» власних спортсменів. І це ніщо інше, як чистий кримінал.
Політичний «дах» та сліпота правоохоронців
Окрема сторінка цієї ганьби – дивна, майже показова бездіяльність наших численних правоохоронних та антикорупційних органів, які роками фактично виписували Валерію Сушкевичу індульгенцію на абсолютну недоторканність. Секрет цього імунітету лежить не тільки у фінансовій (як я вже писав, обіг тіньових коштів в Інваспорті оцінюється у 20 млн доларів щорічно), але і у політичній площині: очільник «Інваспорту» є давнім та близьким соратником Юлії Тимошенко, для якої він традиційно забезпечував слухняний електоральний ресурс через свою розгалужену імперію. Саме цей політичний «дах» дозволяв системі роками тупо ігнорувати кричущі заяви спортсменів про побори, жорсткий тиск та залякування. Причому йдеться не про рядових учасників, а про еліту – українських чемпіонів. Ще до останнього інциденту у збірній з настільного тенісу одразу четверо титулованих спортсменів: чемпіони та призери Паралімпіад і Дефлімпіади Інна Візір, Сергій Ємельянов, Ірина Гусєва та Юрій Марченко – відкрито звинуватили своїх тренерів у банальному вимаганні коштів з призових за змагання. Проте замість відкриття кримінальних справ, арештів вимагачів і захисту спортсменів правоохоронна система обирала мовчання і захист мародерів.
Кримінальні справи за фактами діяльності клану Сушкевича: вже є і будуть ще
Головним архітектором системи Інваспорту та головою цієї «секти» є її незмінний харизматичний лідер Валерій Сушкевич.
Валерій Михайлович – справжній гросмейстер політичного шпагату. Вдень він на камери таврує росіян і називає Параолімпідау-2026 «найгіршими іграми в історії» через присутність ворога. А вечорами, мабуть, з ностальгією переглядає фото з Сочі-2014, де він так мило й щиро посміхався поруч із путіним, поки той уже пережовував Крим. Дійсно дивовижний дуалізм: з одного боку пан Сушкевич бойкотує церемонію закриття Параолімпіади, з іншого – його син Олександр у Криму спокійно робить селфі з гауляйтером Аксьоновим. Потужна сімейна тактика – тримати «патріотичний фронт» у Києві, і спільно з росіянами керувати українськими активами у Криму.
Нагадаю, моє розслідування щодо діяльності його родини (зокрема бізнесу на паралімпійцях та дітей з «нових територій») виявило ознаки одразу кількох серйозних кримінальних злочинів. Ключові з них – нахабні тендерні схеми, де послуги купують самі у себе, та співпраця з ворогом в окупованому Криму.
Нагадаю перший кейс. За даними російських реєстрів, український Національний комітет спорту інвалідів став співзасновником російської компанії, яка після окупації привласнила головну паралімпійську базу в Євпаторії. Директор цього центру – Олександр Сушкевич, син голови «Інваспорту», залишився у Криму, публічно позував на фото з гауляйтером Аксьоновим і продовжив керувати комплексом. Зараз ця колишня українська база перетворена на центр «VоZрождение», де масово проходять реабілітацію російські військові («ветерани СВО») та розміщуються депортовані українські діти.
За моєю заявою Служба безпеки України (ГУ СБУ в АР Крим) розпочала розслідування за ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу України. Відомості внесено до ЄРДР 12 лютого 2026 року під номером 22026011000000029. Справа стосується ймовірної колабораційної діяльності Олександра Сушкевича на тимчасово окупованій території АР Крим.
Другий кейс теж стосується «сімейного підряду» Сушкевичів. Починаючи з 2020 року, регіональне комунальне підприємство «Інваспорт» без жодної конкуренції закупило транспортних послуг на понад 2,5 мільйона гривень у приватної фірми «Аргумент». Директором цієї компанії-переможця є той самий Олександр Сушкевич, а її засновником – ГО «Оптиміст» на чолі з Оленою Зайцевою, генеральним секретарем Національного комітету спорту інвалідів України, правою рукою Сушкевича-старшого. Схема абсолютно замкнена: Зайцева як керівниця регіонального «Інваспорту» виділяє бюджетні кошти, а потім купує послуги у фірми, яку заснувала її ж власна ГО і якою керує син її безпосереднього начальника.
За моєю заявою Національна поліція (Дніпровське РУП №1) відкрила кримінальне провадження за ч. 1 ст. 366 ККУ (службове підроблення). Відомості внесено до реєстру за номером 12026042110000363 від 7 березня 2026 року.
Я не збираюся зупинятися. Зараз я додатково подаю заяви до правоохоронних органів про систематичне вимагання грошей у олімпійців керівництвом Інваспорту. Микола Закладний та інші спортсмени готові давати офіційні свідчення.
Також ініціюватиму відкриття кримінального провадження щодо нецільового використання коштів на зимову Олімпіаду, в межах якої має бути проведений аудит витрат НОК і Мінспорту. Вони провалили зимову Олімпіаду, і я не сумніваюся, що щонайменше 20% виділених грошей було успішно розкрадено.
Якщо ці люди думають, що на тлі загальнонаціонального корупційного карнавалу їхні злочини загубляться, то це не так. Усе фіксується і документується вже зараз. І після приходу нової влади кожен такий епізод отримає належну правову оцінку, а винні понесуть реальне, заслужене покарання. Знущання з національної гордості та людської гідності не має терміну давності.
