Пандемія булінгу: українські діти у небезпеці
Цькування учнів у школах, а також закладах оздоровлення — наслідок совєцької окупації. Наш народ ментально хворий і не бажає лікуватися.
Війна також накладає свій відбиток на негативне явище, яке шириться українським суспільством. Однак здебільшого тему булінгу радше заговорюють, аніж прагнуть вирішити, зокрема і причини того, чому дітлахи іноді «злітають з котушок».
Трагічний приклад стався сьогодні, 7 грудня, у російському Брянську. Доведена однокласниками до відчаю 14-річна школярка здійснила самосуд над кривдниками, після чого вистрілила у себе; на місці події слідчі виявили мінімум два бездиханних тіла.
За словами очевидців, яким вдалося вижити у перестрілці, учениця 8-го класу, на ім'я Аліна, прийшла до гімназії №5 із мисливською рушницею «Бекас-3» свого батька, поранила чотирьох хлопчиків і вбила однокласницю Марину, а потім застрелилася сама. Все трапилося під час уроку біології.
В Аліни залишилася сестра-близнючка Дарина, вони були дуже близькі, через що однокласники їх не любили та всіляко цькували: як під час уроків, так і після. Вчителі та дирекція навчального закладу ігнорувала ситуацію, вважаючи, що, мовляв, «діти самі розберуться».
Прикметно, що батько школярок — учасник бойових дій, який нещодавно повернувся з українського фронту, йому належить рушниця, з якої здійснювалася стрілянина. Станом на цю мить чоловіка затримали силовики, оголосивши про підозру у недогляді за доньками.
Вчителька Аліни розповіла пресі, що два місяці тому у дівчини стався конфлікт з іншими однокласницями: «Ми тоді провели зустріч із батьками. Приводу як такого не було. Просто більш активні дівчатка конфліктували з менш активною — Аліною».
Зустріч не допомогла. Однокласники на чолі з уже убитою Мариною (яка і була організаторкою булінгу), продовжували цькувати Аліну та Дарину, які поверталися додому сльозах, накопичуючи злість від образ.
Фактично, однокласники цілеспрямовано цькували у всіх на очах замкнуту і тиху дівчинку разом із сестрою. Ініціаторка булінгу Марина налаштувала проти Аліни не тільки свій, але й інші класи, що і призвело до трагедії.
Зі слів сестри — Дарини — цькування почалося ще в початкових класах. Спершу насміхалися та ображали тільки дівчата, але з 5-го класу до булінгу активно долучилися ще й хлопці, котрі після уроків кидалися сміттям у близнючок.
Якщо хтось думає, що подібне не можливе в Україні, той глибоко помиляється. Подібне вже давно відбувається і в наших школах, як не парадоксально, але булінг став «нормою», яку радо списують на недогляд батьків чи ігнорування вчителями дитячої поведінки.
Важливо розуміти, що це комплексна та системна проблема, яка підточує підмурівки українського суспільства дуже давно. Російська воєнна агресія лише погіршила ситуацію, деструктивно вплинувши на психічне здоров'я всієї нації.
Ніхто сьогодні не захищений від цькування, але ситуацію можна втримати від доведення до вищезмальованої трагедії у Брянську. Вирішальна роль у боротьбі з булінгом у закладах освіти належить — учителям, яких мають підтримувати керівництво закладу, батьки, представники місцевих органів влади та громадських організацій.
Запорука протидії цькуванню є розуміння того, що насильство, дискримінація та нетерпимість є неприйнятними. Жертви булінгу переживають важкі емоції — почуття приниження і сором, страх, розпач і злість; цькування як однолітками, так і дорослими (що ще гірше в очах дитини — прим. ред.) вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви.
Батькам важливо мати довірливі відносини зі своєю малечею, а відтак, дізнавшись навіть про намагання цькувати вашу доньку чи вашого сина, не залишати цю ситуацію без уваги. Для початку напишіть заяву директору школи з проханням розібратися в проблемі, описавши випадки цькування і долучивши докази.
Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах. У цькуванні завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають; тож, якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.
Здебільшого, і це природно, діти соромляться про це говорити, а тому звинувачують себе, можуть відчувати себе безпорадними та вважати, що з ними щось не так. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини, якщо помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:
- дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити;
- запевніть дитину, що не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто;
- розкажіть, що немає нічого поганого у тому, щоби повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям;
- спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно;
- спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Найнебезпечніше, що «внормований» булінг шириться серед дітей, які перебувають у пубертатному періоді й ще не стали повноцінною частиною суспільства. Кожен недогляд, ігнорування ситуації призводить до відчуження та замкнутості, які можуть викликати трагедії, особливо тепер, коли зброя перебуває у великої кількості громадян України.
Спілкуйтеся частіше з дітьми, читайте їм добрі книжки, насичуйте їхні душі світлом та розповідайте історії зі свого життя. Див не буває, якщо ви самі їх не створюєте.
