Перемога не скоро, розслаблятися зарано, тому допомагаймо ЗСУ

Політичні елементи у цій картині зараз не відіграють найголовнішу роль. Однак, очевидно, можуть дати дороговказ до зміни status quo, який сформувався після Другої світової війни.

Російські війська зараз знаходяться в стані перебудови з "швидкого" темпу війни, який планувався з самого початку у більш повільний, затягнутий і психологічно важчий. Показові удари по цивільній інфраструктурі залишаються одним із ключових механізмів отримання бажаного ефекту, але додатково впливають ще і ціни на енергоносії: сьогодні ціна на газ перевалила за $3700 за 1000 м³.

І це один із тих невійськових факторів, який примушує колективний Захід шукати обережних і, м'яко кажучи, сцикливих кроків до вирішення ситуації замість закриття неба і надання Україні авіації, сучасних засобів ППО і ПРО.

В усіх ситуаціях пов'язаних з прогнозом воєнних активностей варто спиратися на максиму: все, що ми знаємо про плани сторін, їхні цілі, ієрархію інтересів – відносно, неточно і непослідовно. Ми не знаємо реальних меж компромісу які можуть бути нав'язані РФ Заходу і Заходом нав'язані РФ.  

Захід від самого початку війни робив ставку на довгий, вимотуючий конфлікт, в який не треба буде залучатися аж дуже напряму, просто натиснути відповідні економічні важелі й очікувати поступової самостійної анігіляції російської державної системи. Спершу дефолт, потім тотальний дефіцит і нові 1990-ті.

Найбільша проблема для нас полягає у тому, що ми не знаходимося увесь цей час у безпеці, а сценарій, де "все само собою завалиться у РФ" буде відбуватися значно довше за усі інші сценарії з доступних для Заходу. Маємо це визнати.

КНР у воєнному конфлікті з Україною отримали можливість посилити присутність у ролі старших партнерів світопорядку, а не ревізіоніста. Це можливо виключно якщо КНР зможе скористатися своїм посередницьким інструментом і вплине на РФ із метою зупинки активної фази бойових дій і сформує по Україні реальний компроміс, який не зачіпатиме істотно власне інтересів Києва.

Якщо Пекін не стане грати цю роль, а обмежиться активними піддавками російським партнерам, санкційний тиск з часом буде розповсюджено і на Китай. А цього дуже хочуть у США і не дуже хочуть у самому Китаї. 

З'являються і більш-менш цікаві сигнали про динаміку самого внутрішньополітичного життя РФ: по-перше, відбулася зачистка сітки ГРУшних і довколовійськових Telegram-каналів і медіаресурсів, близьких до Міноборони та Шойгу. Хоча в медіапросторі часом це оцінюють як успішні дії українських чи західних кіберфахівців, зовсім не закритим залишається сценарій власне російського походження цієї зачистки.

Ексдепутат Держдуми РФ Пономарьов вказав на те, що цілком вірогідно винним за провали російської армії в Україні буде призначено Шойгу, попри "анонімні джерела". Все ж це виглядає найбільш вірогідним результатом, особливо в контексті того як ФСБшники недобре ставляться до власне військових у російській політичній еліті.

Динаміка протистояння всередині російського середовища вищого політикуму між ними досить напружена і часто виглядає серією взаємних підніжок. Не виключено, що військові стануть новим елементом у пазлі дестабілізації РФ зсередини, однак це не може бути прямим результатом західного впливу і керованою акцією.

Відбутися це може лише у разі, якщо воєнних почнуть "розбувати": і нова ініціатива Путіна про конфіскацію коштів у тих чиновників, чиї рахунки отримували транзакції більші за трирічний офіційний дохід – додатковий інструмент посилення особисто Путіна в російській системі прийняття рішень. Вона дасть можливість перевести автократію у ще більш відверто персоналістський режим, і для можливого невдоволення цим зовсім не обов'язково буде сповідувати демократичні цінності.

Заворушення еліт під приводом втрати частини влади наразі є більш вірогідним сценарієм дезінтеграції російської владної верхівки ніж масові стихійні виступи опозиційних громадян, які ми самі знаємо чим у РФ закінчуються. Як казали видатні мудреці, "подивимось"...