Перманентні перемовини ні про що
Танці з бубном альфа-геронтократів на українській крові... Невже людство якось по іншому жити не може, коли вже там епоха розуму настане?
Перемовини як процес тривають постійно (з окремих питань, гуманітарних, зокрема). Перемовини ж саме як припинення війни (через небажання ресурсної федерації московії) засвідчують різні цілі у сторін та учасників.
Україна хоче насамперед зупинки гарячої фази війни та гарантій безпеки. Ну, щоби мати можливості для відновлення, посилення зсередини, а також розуміти перспективу довгострокової архітектури безпеки з урахуванням постійного ризику з боку РФ.
При цьому нам важливо показати, що не Україна, а саме московія не бажає результату у перемовинах. Тому ми беремо участь у них навіть із завчасно відомою відсутністю результату щодо перемир'я, як це було двічі у Стамбулі.
Своєю чергою, РФ використовує перемовини щодо припинення бойових дій виключно задля нав'язування нам капітулянтських вимог. Ну, тобто відмовитися від переговорів Кремль не може, але й не хоче відмовлятися від нав'язування так званих «першопричин конфлікту».
Тому затягування продовжуватиметься, а під обговоренням умов перемир'я РФ намагається замаскувати свої традиційні шантажистські вимоги. Питання «буферної зони» вже подається РФ як те, що саме Україна має вивести війська з не окупованих московитами територій, — маячня, яку ми відразу ж відкинули.
Також для РФ важливо утримувати американського президента Дональда Трампа не просто від санкцій, а й від жорстких формулювань у резолюціях/комюніке (G7 у тому числі) щодо РФ. Усе задля того, щоб у такий спосіб намагатися стримувати ще і ЄС.
Уряд США хоче якщо вже не швидкого, то хоча б якогось результату, який можна подавати як рух до миру. Тому сам факт зустрічі московитської та українських делегацій (розуміючи при цьому, що РФ надіслала свідомо низький рівень представництва), уже подавався як крок у бік миру. Але це не позбавляє США необхідності визначеності щодо:
- Продажу зброї Україні за участі Європи.
- Чіткіших підходів/механізмів впливу/тиску на позицію РФ.
Щиро сподіваємося, що ЄС розуміє довгострокові ризики для себе, а відповідно — і необхідність довгострокового бачення та системних рішень, коли Україна є частиною безпеки регіону загалом. Саме тому в Європі так побоюються будь-яких капітулянтських для України варіантів.
Адже тоді це буде підготовка до можливої нової фази війни, зокрема проти балтійських держав. Станом на цю мить підходи США та Європи відрізняються, але можливо ситуація змінюватиметься. У цьому сенсі саміт НАТО в кінці червня буде показовим з погляду єдності Альянсу і того, чи зближуватимуться США та Європа у баченні безпекових викликів та реагування на них.
Відтак переговори триватимуть, не обов'язково у Стамбулі: гуманітарні питання, обговорення лінії розмежування... Однак паралельно будуть йти й інші процеси — і Україна, і московія посилюватимуть свої оборонні складники.
