Підземний вимір старої Полтави
Мабуть не має жодної людини в Полтаві, яка б за своє життя не чула напівлегендарних оповідок про підземні ходи нашого міста, які ведуть до Хрестовоздвиженського монастиря або до парку «Перемога». Втім за кожною легендою ховається і своя правда, підкріплена на сьогодні конкретними фактами, здобутими в ході археологічних розкопок на місцях будівництва в історичному ареалі Полтави.
Підземні комунікації — характерний елемент пізньосередньовічноїфортифікаційної практики. Такі споруди відомі в достатній кількості по всій Європі: Париж, Берлін, Прага та інші міста. Не виключенням в цьому була і Україна, де будівництво підземель в містах і фортецях було надзвичайно розповсюдженим явищем. Свідчення про цей компонент облаштування міського простору маємо для багатьох населених пунктів Дніпровського Лівобережжя. Лише для території славнозвісного Полтавського полку відомо про існування підземних ходів в Біликах, Великих Будищах, Кобеляках, Опішні, Старих Санжарах та інших сотенних містечках.
Звертаючись до матеріалів Полтави, до сьогодні маємо лише одне спеціальне дослідження В.Є. Бучневича, опубліковане наприкінці ХІХ ст. та двічі перевиданого в кінці ХХ та на початку ХХІ ст., а також серію публікацій про окремі випадки знаходження цих споруд в межах нашого міста. Наразі введення до наукового обігу подібних матеріалів базується на особистій зацікавленості авторів, в той час як планові дослідження систем підземель на Полтавщині не проводяться. Звертаючись до зібраних матеріалів, можемо зробити деякі узагальнення з цієї тематики.
Підземні ходи у фортецях за своєю конструкцієювідрізняютьсяу плануванні від культових «печер» підземних монастирів. Вони слугували, в першу чергу,в якості сховища для людей та запасів на випадок нападу ворога, а також для швидкого переміщення фортецею на випадок облоги. Появу підземних ходів у Полтаві місцеві легенди пов’язувализ козаком на прізвище Масло, родиною Руденків, а також з діяльністю шведів.
Зафіксовані на сьогодні рештки підземних споруд Полтави дозволяють стверджувати про існування на території старої фортеці приміщень господарського, військового та індивідуального призначення. Зупинимось більш детально на двох останніх.
Підземні ходи, що застосовувалися у військових цілях,були влаштовані на глибині від 6 до 12 м від поверхні землі, мали аркові проходи в зріст людини і ширину більше 2 м. В деяких випадках стінки ходів обкладалися камінням чи деревом, хоча більшість все ж не мала таких додаткових конструкцій. Прикладом такого облаштування є частина підземного ходу,досліджена в 2008 році по вул. Конституції, поруч з Полтавським краєзнавчим музеєм. Було встановлено,що хід йшов спочатку однією галереєю, по напрямку до краєзнавчого музею, адалі розподілявся на дві частини. Один з рукавів йшов до музею, а інший повертав у бік дерев’яної конструкції, що була виявлена в зачистці південно-західної стінки котловану і могла являти собою вентиляційну віддушину або один з виходів. Зауважимо, що такими ходами, відповідно до старих переказів, користувалася родина Руденків. Зокрема, Яків Руденко мав ватагу козаків, з якими бив татар біля нашого міста, з’являючись завдяки підземним ходам в несподіваних місцях.
На цій же території досліджено надзвичайно цікавий та рідкісний об’єкт, який слугував індивідуальною чи сімейною схованкою заможного полтавця у підземеллі. Глибина цієї схованки до 4 м від поверхні. Вона була облаштована як тимчасове житло, обшите деревом. В одній зі стінок споруди містилася ніша, де знаходилась керамічна фляга – єдина, виявлена у Полтаві. Схожа посудина знайдена також і в Батурині. Можливо, що наша фляга була доставлена до міста саме з гетьманської столиці, до якої неодноразово наїжджала місцева старшина.
Вірогідно, що подібна споруда зафіксована і цьогорічними дослідженнями по вул. Жовтневій 5а. За словами О.Б. Супруненка,геологічними роботами, що передували будівництву, зафіксовано порожнину в центральній частині розкопу. Вона залягала на глибині 10-14 м і за своєю конфігурацією цілком співставляєтьсязі спорудою прямокутних обрисів.Описуючи ці об’єкти, згадуються рядки з повісті Миколи Гоголя «Страшна помста» про злого чаклуна, який кам’яними сходами спустився між обгорілими пнями вниз, де глибоко у землі була вирита землянка, в якій він творив свої злі чаклунські справи.
Звісно, що наші підземелля мали інше, більш прозаїчне застосування.Однак такі глибокі споруди не даремно були сховані від сторонніх очей під землею і що там відбувалося достеменно нам не відомо. Можливо їх використовували як схованки, а можливо і для більш «темних» справ, адже чаклунство і відьмацтво було розповсюдженим явище в містах Гетьманщини, хоча це тема іншої розповіді.
Юрій Пуголовок,
кандидат історичних наук
науковий співробітник
Полтавської археологічної експедиції
ДП НДЦ «ОАСУ» ІА НАНУ
