По війні росіян має спіткати доля німців

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Шановні Валерій Пекар і Андрій Яницький розпочали цікаву дискусію щодо форуму російської опозиції, який з якогось милого, проходив у Львові. Вони висловили думку, що «така українська відкритість демонструє світу, що Україна не засліплена ненавистю».

Нібито Україна готова у майбутньому до діалогу із російською цивілізованою опозицією, паростки якої ніжно проросли днями у Львові. І, мовляв, там були не лише неозброєні російські ліберали, але й ті росіяни, які воюють у лавах ЗСУ, і цей замєс треба гуртувати, ліпити докупити й так далі.

Той рідкісний випадок, коли я категорично не згодна з моїми шановними та розумними колегами. І питання не лише в тому, що не існує хороших росіян, а ліберали в екзилі, які томно розмірковують про панслов'янство по Парижам та Берлінам — це ніяка не опозиція.

Вважаю такі форуми, як у Львові, дуже небезпечними. У першу чергу тому, що подібні заходи переключають увагу із жертви на агресора, формують емпатію до росіян, я не готова до емпатії.

І не через кровожерливість, атому, що це й є сценарій башт Кремля: розмити та перекласти відповідальність за страшну війну на окремих осіб. Тобто зняти її з народу і країни, яка цю війну повністю підтримує.

По-друге, всі ці люди є частиною путінської росії, всі вони на різних етапах обирали, цементували, терпіли, не втручалися, мовчали, заробляли, поблажливо дивилися на Україну, розповідаючи про братство і слов'янство. Всі вони — імперці.

І потім, усі вони просто втекли, ніхто із них ніколи не боровся; та й зараз не борються. Бо інакше вони були б не у Львові, а трохи раніше — у Вашинґтоні, переконуючи розблокувати нам допомогу, чи у Берліні просили б далекобійну зброю.

Жоден із них ні слова не сказав про зброю на жодному телеканалі у своїх чисельних інтерв'ю, в їхній риториці й тільки путін. А як же російський народ, який зацементував режим і підтримав плебісцит щодо війни?

Хто з учасників львівського збіговиська попросив вибачення перед українцями? Ми дійсно боїмося, що світ бачить у нас націю, яка ненавидить росіян? А як ставитися до вбивць і ґвалтівників?

Не впевнена, що настав час емпатії, а для мобілізації потрібні сильні почуття та емоції, любов, до родини й України. Ненависть до жорсткого, потворного, хитрого ворога, який іноді напинає на себе маску ліберала.

І скажу чесно, моя зневага до самозакоханих російських лібералів значно більша, ніж до люмпена, який заганяють у російську армію вбивати українців. Бо люмпен не читав книжок, а ці високочолі, з освітою і домашніми бібліотеками, які читали статі дуґіних, солженіциних, путіна, — вони ж все усвідомлювали й нічого не зробили, щоби зупинити рашизм у зародку.

Щодо росіян, які воюють у ЗСУ: ті, хто дійсно воює, навряд чи їздять по форумах. Вони ховають обличчя, бо мають рідних у РФ і знають, на що здатні російські спецслужби.

А щодо історій про звільнення «російськими батальйонами» Білгородської республіки, якими рясніли Telegram-помийки Банкової восени минулого року, то ви помітили, що все якось дуже різко припинилося? Вам не здається це дивним?

Мені ці історії відразу були схожі на певну роботу спецслужб. Таке потрібно під час війни для підняття морального духу і створення легенд, але чи варто ще й на форуми тягати маскарад?

Окрема історія — реакція мера Львова. Андрій Садовий керує містом майже два десятиріччя і знає про кожен чих у львівських кав'ярнях. А тут таке знатне збіговисько пройшло повз, непереконливо.

Тому окрема тема, навіщо цих «хароших русскіх» пускають в Україну. Не думаю, що Україна має давати майданчики для російської опозиції, це явний перебор та й немає там ніякої опозиції, ну, а участь Банкової у збіговиську не дивує.