Політика захисту національної спадщини
Про консервативне прочитання капіталу... Долаймо зашкарублі колоніальні «норми», стереотипи взаємин та регуляції!
Особистий капітал, який ми отримуємо від наших батьків та який передаємо нашим дітям, належить не тільки нам, а й нашому роду. І це визначає економічну суб'єктність людини — її здатність на примноження та передачі отриманої спадщини своїм нащадкам.
Якщо ж розглянути отримання спадкового капіталу у масштабі не родинному, а національному — то ми повинні задати два питання:
- Чи маємо ми відношення до того національного капіталу, що був здобутий попередніми поколіннями?
- Якщо так — то чи можемо ми стверджувати, що цей капітал на сьогодні належить нам чи він є узурпований?
Відповідь на питання захисту національного спадкового капіталу може дати консервативний підхід до даної проблеми. Ані лібералізм, ані марксизм не можуть не тільки адекватно вирішити це завдання, а й навіть поставити це питання на порядок денний.
Оскільки лібералізм є, переважно, філософією приватного капіталу, а марксизм, в першу чергу переймається працею, ніж спадщиною. Звичайно, що як у лібералізму, так і у марксизму є свої вимоги до влади.
У лібералів це: «Ми платимо податки, відповідно, ми можемо питати з тих, хто ними розпоряджається». У марксистів цю роль відіграє додаткова вартість: «Влада, як агент капіталу живе за рахунок додаткового продукту, створеного нашою працею».
Натомість у консерваторів вимога до влади полягає в іншому: «Влада розпоряджається нашою спільною національною спадщиною — або напряму, або визначає правила її використання». Кожна з цих підстав безумовно важлива.
Однак за сьогоднішніх умов перші дві із них або несуттєві, або фіктивні. Ми виставляємо свій рахунок сьогоднішній владі не тому, що ми є платниками податків і не тому, що ми є трудівниками.
Бо корінь проблеми полягає не в тому, що сьогоднішня влада стягує з нас податки чи експлуатує нашу працю. А в тому, що вона через свою олігархічну природу узурпує суспільний капітал, який включає не тільки уречевлену працю наших пращурів, а й нашу землю з її надрами.
Тому завданням консерватизму є захист, від обмеженого кола осіб, нашого національного спадкового капіталу, як основи загальної свободи. І до речі, це безпосередньо стосується і нематеріального капіталу, отриманого нами у спадщину — нашої культури.
