Поморалізуємо, доки ще моралізується

Ведуча «Прямого» декілька разів зупиняла гостя студії наказом припинити моралізаторство. Не дивлячись на те, що до балакучого чоловіка ми теж не відчуваємо якогось особливого пієтету, подумалося, а коли ж і не поморалізувати, як не у критичні пандемічні будні?

Прикусіть ще й ось цю опінію на фальш.

Немає потреби доводити очевидне – війни, іспанки, виверження вулканів на твою особисту Помпею, град на грядку з кущівкою, передчасна кончина твоєї корови, вибори президентів і голів сільрад, лишай на котові, девальвації і дефолти, відсутність третього завжди, без винятку поляризують одвічні цінності, виводячи на останній бій діалектичні протилежності. Ось і зараз добро, підбираючись до коронавірусного піку вже доволі обшарпаним, надуває щоки і претендує на остаточну вікторію, а зло огризається з потроєною потугою і інколи стає настільки замежевим, що думається – ну, все, добру цього разу таки гаки.

Насамперед це стосується підбиття підсумків Зе'леного року, річницю якого вчора мовчки відсвяткувало усе не вельми прогресивне українське людство. Кожен політолог з усього спектру від нашого правосекторного Яроша до важко хворого російського психопата Маркова, кожен експерт включно з лежачими на Dormeo, кожен аналітик укупі зі служивою Верещук, зрештою, і кожна нормальна людина сьогодні намагається осягти інфернальний зміст минулорічних запитань Зе до Петра Порошенка у форматі «стадіон так стадіон». Згадайте блазня на вершині його викривального спічу на сцені Олімпійського – тоді сорока чотирьом відсоткам траченого популізмом плебсу його з'ява здалася довгоочікуваним другим пришестям. Згадайте, як унісонно підвивав стадіон окличним рефренам клоуна: «де відрубані кінцівки?!» ‒ а-а-а!, «де карпатські ліси?!!» - о-о-о!!, «я – не опонент, я – гільйотина!!!» ‒ у-у-у!!!.

У мейнстримі згадок про дебати на НСК рядки Ліни Костенко: «… Десь грає ніч на скрипці самоти. / Десь виє вовк по нотах божевілля».

«От, гад, ріже!», ‒ аж стогнала у захваті від Васі Голобородька популяція шарікових, котрим нарешті дійшло, що номер з пісюном по роялю не був епізодом, що той атрибут фалічної щирості тепер щонайменше на чотири роки. Навіть рафінована професура, зачарована геббельсівською магією велеречивого коміка, виписала блазневі чек на кредит довіри.

(Епітет з посиланням на нюрнберзького злочинця вжито винятково у контексті драматургічних порад Станіславського, ніяких аналогій з базовими засадами німецького і українського популізму. Уточнюємо, остерігаючись прецеденту з Тетяною Чорновол. 200-відсотково своїм венедіктовим з бабіковими звинуватити політичного опонента, що два пальці об Пересопницьке Євангеліє. До речі, схвалюємо громадянський героїзм відважного Віталія Кличка, який відвідав соратницю, убуцегарену у власному обійсті. Адже з тих зелених прокурорів станеться, звинуватять у злочинній недбалості – чому 23 лютого 2014 року не допоміг Януковичу виносити валізи з Межигір'я?! І доводь, що тебе якраз того вечора розбив радикуліт).

Моралізуємо далі. Цьому вихованому сватами квартальному планктону ніколи не осягти прихованого (від психіатра!) сенсу щирого визнання їхнім кумиром власної нікчемності! Фраза самовпевненого жиголо «У мене немає часу на стратегію» у будь-якій країні, крім маргинальних, була би стартом позачергових виборів.   

Чим же безвідповідальна і брехлива особа взяла ідіотів? Спрощенням! Через гаразд недоконану власну неписьменність недоучка запропонував таким же неписьменним десяток-другий гасел, які за замовчуванням не могли би бути реалізовані навіть героєм пришесть ще із тими задатками! І це не снобізм, а елементарна людська участь, чеснота, яка змушує й циніка інколи кинути гривню жебраку на паперті. Щиро жаліємо убогого. Сфера, куди блазня закинуло піною популістського припливу, спрощень не допускає. Державне управління не передбачає ні $4000 вчителям у якості манни небесної, ні вивезення медичних масок напередодні пандемії, ні Мендель, ні Оману, ні братів Єрмаків, ні, звісно, хамства бубочки.

Не наполягаємо, можемо й помилитись, сьогодні це взагалі ніби пропуск до парламентського партеру, де отаборилася зелена рать у спідньому з написами «Маю право на помилку», але між рядками нами прочитаного все чіткіше проступає: «Пішов би ти сам, доки не винесли».

Ну от, поморалізували, трохи одлягло. З новими силами будемо самоізолюватися вже до 11 травня. А якщо Шмигаль таки нашкребе похилішим бідакам по тисячі, то ми цю корону …

(Звучить життєстверджуюча арія Кармен у супроводі оркестрової групи нудистів-нелохів 95-го кварталу з чітким ритмом ударних – бац, бац, бац).