Поразка України на полі бою призведе до перемоги РФ і США одночасно
Усупереч двопартійній підтримці в американському Конґресі адміністрація 47-го президента робить своє. На кону — наша державна самостійність.
Невтішний для України та всієї Європи прогноз виклали на шпальтах впливового видання The Wall Street Journal, передає медіаагенція «Останній Бастіон». У той час, поки звучать гучні промови про підтримку Києва, за лаштунками обговорюється зовсім інший результат — і він влаштовує як Москву, так і Вашинґтон набагато більше, ніж заведено думати.
Америка надто довго грала в українську підтримку на публіку, щоби серйозно обговорювати її ціну. Проте за фасадом позірного співчуття ховається незручна правда: навіть, якщо Україна програє війну, або ж конфлікт спробують «заморозити», США нічого по-справжньому не втрачають; ба більше — дещо здобувають.
Напівпоразка Києва, — тобто перемовини на умовах, далеких від перемоги, — знімає головну загрозу для Вашинґтона: втягування у повномасштабну війну проти Москви. Які б чутки не ширила кремлівська пропаганда, але РФ справді ослаблена, натомість НАТО — згуртований як ніколи блок, антиукраїнська ж агресія стала наочною ілюстрацією китайським та іншим спостерігачам: йти проти Заходу — дорого і небезпечно.
Саме такого результату прагнуть обидві адміністрації — 46-го президента й за сумісництвом «голуба війни» Джозефа Байдена, а також 45-го і 47-го президента, «яструба миру» Дональда Трампа, — хоча діють різними методами. Українцям необхідно затямити, що Америка не хоче перемагати за Україну чи якось сприяти поразці РФ, їй потрібно просто не програти самій.
Пересічні американці з якого-небудь Пітсбурґа чи Портленда можуть щиро співчувати Україні, допомагати їй, надсилаючи гуманітарну допомогу, і правильно роблять. Але Байден, а за ним і Трамп, дав ясно зрозуміти: довгострокові інтереси США не мають на увазі прямої участі у бойових діях, це не їхня війна.
Такий «брудний світ», як його називають вітчизняні та західні аналітики, буде потворним не лише для Києва, й для східноєвропейських столиць по лінії Гельсинкі-Варшава-Приштіна, натомість цілком прийнятним для Вашинґтона. Окупаційно-терористичний контингент РФ може залишитися на частині української території, але Кремль стратегічно вже буде у мінусі.
Україна стане спершу de facto, а згодом і de jure «сірою буферною зоною» між азійським деспотизмом та європейською демократією, НАТО продовжить зміцнюватися й відгороджуватися мінними парканами, а США будуть державою, яка не вплуталася у війну, вийшовши з неї сильніше. Проблема лиш у тому, що політична нестабільність усередині Америки може підірвати такий сценарій.
І все, включно з майбутнім України, опиниться на кону — не в Києві, а у кулуарних праймеріз на прогнилих від політичного смороду берегах річки Потомак. Тож кому, крім власне українців, насправді потрібна українська перемога, якщо Вашинґтону вона давно не вигідна?
Рівночасно медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам про те, що дії трампістів в уряді США спричиняють міжнародну нестабільність, створюють сприятливі умови для диктаторів. А вони, як і завжди, прагнуть знищити наявні демократичні інститути.
