Повішений розслідувач чорнобильської аварії та 6 засуджених: хроніка розслідування катастрофи на ЧАЕС
Радіоактивне забруднення території у 200 000 км кв, опромінення мільйонів жителів Білорусі, України та Росії, тисячі загиблих від променевої хвороби – аварія на Чорнобильській АЕС стала найбільшою за всю історію атомної енергетики. 7 липня 1987 року розпочався суд над керівниками атомної електростанції, яких звинуватили у вибуху. Хроніка розслідування – нижче.
Для з'ясування причин Чорнобильської аварії була сформована державна комісія. Крім того, консультативну групу сформувало МАГАТЕ. На чолі делегації радянських фахівців стояв хімік Валерій Легасов. У місцях аварії він провів 4 місяці, отримавши при цьому велику дозу радіації. Саме Легасов виступив із пропозицією закидати зону аварії сумішшю з доломітової глини та свинцю. У серпні 1986 відбулася нарада МАГАТЕ, на якій виступив із доповіддю Валерій Легасов. Академік говорив протягом 5 годин. Відповідно до доповіді, відповідальність за аварію покладалася на персонал АЕС. Стверджувалося, що співробітники порушили правила експлуатації Чорнобильської атомної електростанції та провели експеримент із вимірювання вибігу турбогенератора, незважаючи на зміну стану реактора. Подібні експерименти вже намагалися провести в 1983, 1984 і 1985 роках, але вони не увінчалися успіхом. У доповіді говорилося і про конструктивні недоліки системи захисту реактора. Так, якби система функціонувала, реактор був би зупинений ще до того, як назріла небезпека.
За однією із версій, у ході свого виступу Валерій Легасов розголосив секретні відомості. Ряд колег критикували його за нібито приховування істинних причин катастрофи. У 1987 його не обрали в науково-технічну раду. У квітні 1988, за день до передбачуваного оприлюднення своїх результатів розслідування аварії, він був знайдений будинку повішеним. Члени сім'ї академіка стверджували, що частина записів, які Легасов записував на диктофон, були стерті.
На лаві підсудних опинилися 6 осіб, серед яких – директор ЧАЕС, головний інженер і державний інспектор Госатомтехнагляду. Судові засідання проходили в липні 1987 року в Чорнобилі в місцевому Будинку культури. На них були присутні більше 50 радянських і іноземних журналістів; виступило більше 40 свідків. У матеріалах зазначалося, що директор ЧАЕС «не вжив заходів до обмеження масштабів аварії, не ввів у дію план захисту персоналу та населення від радіоактивного випромінювання, у поданій інформації навмисне занизив дані про рівні радіації, що перешкодило своєчасному виведенню людей із небезпечної зони». Всі 6 підсудних були визнані винними.
У 1991 справу переглянула комісія Держатомнагляду СРСР. У висновку стверджувалося, що аварія набула «катастрофічних масштабів внаслідок незадовільної конструкції реактора». Деякі звинувачення, що раніше висувалися щодо персоналу, були зняті. Відповідно до висновку Міжнародного агентства з атомної енергії, причини аварії лежали в технічній площині – реактор не відповідав стандартам безпеки. Експерти досі не прийшли до єдиної думки щодо причин катастрофи. Були й альтернативні версії – так, одна з них говорить про землетрус.
У ході аварії була зруйнована активна зона реактора. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, загальна кількість загиблих склала 4 000 осіб. Високі дози радіації отримали 600 000 ліквідаторів (найбільш інтенсивно роботи велися в 1986 – 1987 рр.). Площа радіоактивного забруднення становила до 200 000 км кв.
Віктор Карпенко
