Президент в Україні de facto не людина, але місце

Днями збігає друга річниця перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах. Фактично, його "медовий місяць" і турборежим далеко позаду.

Одна з найменш помітних за цей час речей – проблеми з групою Коломойського, які досі не вирішені й те, як владні реляції з тону "з МВФ у нас все нормально, не вигадуйте" перейшли у "не переживайте, невдовзі ми відновимо усі стосунки з МВФ".

Стіл Офісу президента достатньо гумовий, аби туди влізли й інші гравці. Олігархічний консенсус який складається на третьому році правління Зеленського в загальних контурах подібний до олігархічного консенсусу часів Порошенка. 

Льовочкін і Пінчук не піддаються в реальності жодному торпедуванню з владних кабінетів. Усі негативні коментарі відпускають здебільшого на адресу Медведчука і навіть часом Коломойського.

Рінат Ахметов останнім увійшов у владний консенсус, але увійшов настільки міцно що спроби його збити не вдаються. Льовочкін, Пінчук і Ахметов – це та тринога, на якій нині стоїть Зеленський.

Четверту ніжку у вигляді Коломойського все намагаються прибрати західні партнери, і здебільшого Ігор Валерійович уже прийняв для себе готовність грати сам за себе. Втім, якщо вірити матеріалу активіста Олександра Лємєнова зі "StateWatch", санкціонований трубопровід Медведчука має усі шанси тепер потрапити в руки Коломойському.

Деолігархізація наразі виглядає здебільшого дуже вибірковим і сумнівним з точки зору реалізації явищем. За потреби можна робити вилазки під цією вивіскою на опонентів à la Медведчук Порошенко, за бажанням – розширити її на близьких до них гравців Вадатурського, Жеваго, Косюка, назвавши і їх олігархами.

Врешті задля статистики можна знайти "олігарха" в кожному районі кожної області, тільки це буде все одно оминати увагою Пінчука, Льовочкіна та Ахметова; на цих трьох Офіс президента чомусь не звертає належної уваги. На додаток, цілих два засідання по контрабандистах в РНБО так і не змогли поставити в санкційний список прізвище Павлюка зі "Слуги народу".

Президент в Україні по факту не людина, а місце. І цей рік каденції Зеленського дав унікальну нову нішу для діяльності ОП: з'явився свій інструмент прямого впливу у вигляді РНБО, і щобільше – телеканал "Дом" створений нібито суто для Донбасу тепер став прямим медійним інструментом Офісу президента.

Ми починаємо бачити власні інструменти впливу в ОП, але все ще не бачимо власних інтересів у Банкової. Вона досі лишається майданчиком врегулювання або посилення чужих конфліктів.

Час збігає; ніякі рейтинги чи ресурси не замінять у політиці час. І якщо на першому році було можливо усе, а на другому значно менше, то на третьому році та розпочинаються найбільші конфлікти, які знищують рейтинг і формують порядок денний під нові президентські вибори.

Втікач-СБУшник Дмитро Нескоромний вже анонсував купу історій критичних до президента, хоча вони й мають яскравий дезінформаційний душок, втім сама поява цих епізодів це вже ознака часу. Такі фігури й такі історії витягаються з кишені в пікові моменти, рівно як і епізоди щодо можливості держзради Єрмака, яких щораз більшає в медіа.

І що більше ви бачитимете в стрічці дивних політичних скандалів, які ніяк не можете пояснити – то більше в реальності ситуацій, які будуть готувати вже новий олігархічний консенсус під нові президентські вибори. Попри усе, для Зеленського другий строк при нинішніх ресурсах означатиме не просто домовленості з олігархами, а справжній сепаратний мир.