Прикрі паралелі історії та підміна понять
Намагання Білого дому догодити Кремлю зустрічає опір українців. Влада на Печерських пагорбах Києва мусить дослухатися до нашої нації.
Контекст переговорів адміністрації Дональда Трампа із владіміром путіним про Україну має дві суттєві відмінності від контексту Мюнхенської конференції. Нагадаємо, та злощасна змова сталася 29-30 вересня 1938 року.
Перша: принаймні двоє із чотирьох учасників Мюнхенської конференції не розглядали її рішення як прецедент, який вони потім хотіли б використати у власних інтересах. Це рішення, певна річ, було прецедентним для Беніто Муссоліні, але не для Невілла Чемберлена й Едуара Даладьє.
Натомість в адміністрації Трампа існує явне бажання встановити прецедент зміни кордонів, корисний також і для їхніх подальших планів. У цьому аспекті позиція Трампа схожа радше на позицію Муссоліні, ніж Даладьє або Чемберлена.
Але є й гарна новина: друга відмінність полягає в тому, що Мюнхенська конференція відбулася взагалі без участі Чехо-Словаччини. Тобто територію поділили, а її саму (маю на увазі владу країни) поставили перед фактом.
Тепер це неможливо. Перемовини відбуваються за участі України, тож США та РФ не можуть ухвалити жодного остаточного рішення у цьому конфлікті, не отримавши під цим рішенням підпису України.
До речі, ще одна цікава деталь — за підсумками Мюнхенської конференції Британія і Франція ухвалили декларацію, в якій зобов'язалися «гарантувати» незалежність Чехо-Словаччини в її нових кордонах. Нічого не нагадує?
Окремо додам, що зараз інтерес США у тому, щоби замиритися із РФ, тому американці приймають російський погляд на російсько-українську війну. Але такий підхід аж ніяк не є чимось новим для американської політики, просто багато хто волів не помічати очевидного...
