Про розвал української армії. Частина друга.

Ліквідація військової юстиції — перший крок на шляху до розвалу армії.

Ліквідація наприкінці 2019 року військової юстиції — то був лише перший крок на шляху до розвалу армії, зроблений командою Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) разом з організованим угрупованням професійних громадських активістів.

Останні під машкарою чергової безумної «реформи» вимутили чималі гроші з посольства США, але результат став цілком очікуваним: оскільки після ліквідації військової прокуратури на жоден інший державний орган не були покладені функції підтримання правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях, а розмови про створення військової поліції так і залишились розмовами, вже з квітня 2022 року розпочалось масове дезертирство.

Бо навіщо служити, якщо можна не служити й за це нічого не буде?

Першочергові заходи, які треба було вжити для відновлення правопорядку в ЗСУ, є очевидними для будь-якої людини, що розуміється на засадах державного управління:

• Відновити військову прокуратуру, наділивши її хоча б на час воєнного стану повноваженнями нагляду за дотриманням законності в ЗСУ та інших військових формуваннях;
• Визначити підслідність у кримінальних провадженнях за статтями 407 (самовільне залишення військової частини) та 408 (дезертирство) КК України за органами Національної поліції;
• Досудове розслідування в кримінальних провадженнях за статтями 407, 408 КК України здійснювати не за місцем скоєння злочину, а за місцем розташування пункту постійної дислокації військової частини;
• Створити мережу дисциплінарних батальйонів, які задіяти для фортифікаційного обладнання ліній оборони;
• Основним видом покарання за самовільне залишення військових частин і дезертирство має бути направлення в дисциплінарний батальйон;
• На період воєнного стану наділити командирів військових частин повноваженням розглядати справи про військові й адміністративні правопорушення;
• На період воєнного стану наділити військові частини повноваженнями з виконання судових рішень у справах про військові адміністративні правопорушення.

Але люди, які розуміються на засадах державного управління, в Офісі Президента не бувають — охорона не пропускає.

Натомість наприкінці 2022 року, довідавшись, що за ст. ст. 407, 408 КК України з початку широкомасштабної війни зареєстровано вже понад 9 тисяч кримінальних проваджень, Один з Найвеличніших Лідерів світу (с) наказав ухвалити Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» (законопроєкт №8271), який став другим, після ліквідації військової юстиції, кроком на шляху до розвалу армії.

Пригадаймо, як карали військовослужбовців, що самовільно залишили частину, до того, як у цей процес втрутився Один з Найвеличніших лідерів світу (с).

У випадку, якщо в умовах особливого періоду військовослужбовець, окрім солдатів-строковиків, самовільно залишив військову частину на строк до 10 діб, то він притягувався до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 172-11 КУпАП з накладанням штрафу в розмірі від 2465 грн до 4845 грн або карався арештом з утриманням на гауптвахті на строк від 7 до 10 діб. У разі незаконної відсутності військовослужбовця, окрім солдата-строковика, в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці понад 10 діб наступала кримінальна відповідальність відповідно до ч. 5 ст. 407 КК України з позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Для дезертирів, тобто військовослужбовців, які самовільно залишили свої частини саме з метою ухилення від військової служби, ст. 408 КК України передбачала позбавлення волі від 5 до 12 років. При цьому суди, здебільшого, застосовували ст. ст. 69 і 75 КК України, призначали покарання менше мінімального та звільняли від покарання з випробуванням, а військовослужбовець продовжував нести службу.

Натомість законопроєкт №8271, розроблений найкращими представниками Криворізької юридичної школи, передбачив наступні заходи по викоріненню СЗЧ військовослужбовцями в умовах воєнного стану.

По-перше, частина 4 ст. 172-11 КУпАП, яка передбачає покарання за самовільне залишення військової частини на строк до 10 діб в умовах особливого періоду було доповнена словами «крім воєнного стану». Тобто, адміністративна відповідальність за СЗЧ під час дії воєнного стана була скасована взагалі — ніяких штрафів, ніякої гауптвахти, тільки тюрма!

По-друге, ч. 5 ст. 407 КК України була викладена в новій редакції, яка передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 10 років за «самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці». Тобто, пропонувалось відправляти до буцегарні за самовільне залишення частини без встановлення будь-якої мінімальної часової межі — навіть якщо бійця не було на місці служби 15 хвилин.

Але й це не все — цим же ж законопроєктом №8271 вносились зміни в ст. ст. 69, 75 КК України, відповідно до яких судам заборонялось призначати особам, засудженим за самовільне залишення військових частин, покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті — тобто менше 5 років позбавлення волі, переходити до більш м’якого виду покарання, а також звільняти від відбування покарання з випробуванням.

Після того, як 27 січня 2023 року набрали чинності поправки до Кримінального кодексу України й Кодексу України про адміністративні правопорушення, внесені законопроєктом №8271, дезертирство сягнуло рівня, який став загрожувати самому існування Збройних Сил України.

Якщо раніше якесь «сонечко» уходило в загул на пару днів, поверталось, отримувало адміністративний штраф і ставало до служби, то тепер повертатись не було сенсу — командир військової частини зобов’язаний був подати повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.

Зрозуміло, що це призвело до миттєвого колапсу — слідчі Державного бюро розслідувань, куди після ліквідації військової прокуратури передали розслідування злочинів цієї категорії, не те що розслідувати, а навіть зареєструвати таку кількість кримінальних проваджень неспроможні.

Розглянути таку кількість кримінальних справ українська судова система також не здатна, а судді усіляко саботуватимуть розгляд справ, бо жодний притомний носій правосуддя не відправить людину за ґрати на 5 років лише тому, що вона спізнилась на шикування на 15 хвилин.

В Офісі Президента схаменулись у червні 2023 року, наказавши піднаглядним народним депутатом терміново внести зміни в ст. 407 КК України, встановивши, що кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану, наступає лише у випадку, якщо такі дії привали понад три доби (Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень» № 3233-ІХ від 13.07.2023).

Але при цьому законодавець не вніс відповідні зміни до частини четвертої статті 172-11 КУпАП і не повернув адміністративну відповідальність за самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби в умовах воєнного стану тривалістю до трьох діб. Це призвело лише до посилення правового безладу в питаннях несення військової служби, оскільки з 11.08.2023 самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби в умовах воєнного стану тривалістю до трьох діб без ознак дезертирства не містить ані складу адміністративного правопорушення, ані складу кримінального правопорушення. Хотіли посилити відповідальність за СЗЧ, а вийшло навпаки.

(далі буде)