Про розвал української армії
Причиною якого стала ліквідація в 2019 році військової прокуратури руками Арахамії та його братів по розуму.
Батоні Арахамія, який заслужено вважається символом українського парламентаризму (не проти ночі буде згаданий), закликав Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) оприлюднити дані про кількість людських втрат українських Сил Оборони за час повномасштабної війни.
Мовляв, треба розвіяти плітки про неймовірні українські втрати, оскільки в ході воєнних дій, як стверджує Арахамія, загинуло менше 100 тисяч захисників.
Думаю, було б значно корисніше, якби батоні Арахамія закликав Найвеличнішого (с) оприлюднити дані про кількість дезертирів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Бо у відкритому доступі є лише інформація про кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, вчинених проти встановленого порядку несення військової служби. Тим не менш, навіть та статистика, що оприлюднена Офісом генерального прокурора, свідчить про розвал української армії, причиною якого стала ліквідація в 2019 році військової прокуратури руками (точніше, картками для голосування) Арахамії та його братів по розуму.
Тільки за січень 2024 року за статтями 407 (самовільне залишення військової частини) та 408 (дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилення від військової служби) зареєстроване 3448 кримінальних проваджень, що становить 88,3% усіх військових злочинів, зареєстрованих у цьому місяці.
Оскільки автор дуже добре обізнаний з ситуацією, яка склалась з розслідуванням військових злочинів, категорично запевняю, що в ЄРДР вноситься не більше третини повідомлень. Бо за домовленістю з Офісом генерального прокурора Військова служба правопорядку розіслала в усі військові частини листи з вимогою направляти повідомлення про кримінальні правопорушення, скоєні військовослужбовцями, тільки в ДБР, минаючи спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони.
А в ДБР ці повідомлення вішають на цвяшок у туалеті.
У зв’язку з цим зараз масовим явищем стало звернення командирів військових частин до суду з оскарженням бездіяльності слідчих ДБР, які не реєструють кримінальні провадження. Тому 3,5 тисячі кримінальних проваджень, зареєстрованих у січні, можна сміливо множити на 3.
Якщо ж скласти кількість кримінальних проваджень, зареєстрованих за ст.ст. 407, 408 КК України в 2022 році (9397) та 2023 році (24286), то виходить, що з початку повномасштабної війни станом на 1 лютого 2024 року із ЗСУ та інших військових формувань дезертирувало не менше 37,2 тис. військовослужбовців.
Насправді – вп’ятеро більше, точні дані є лише у ВСП, куди по кожному випадку самовільного залишення місця служби командири направляють відповідні донесення. Тож справжня кількість дезертирів знаходиться в межах 100 – 150 тисяч.
Причина масового дезертирства лежить на поверхні – достатньо зазирнути в ту ж саму статистику Офісу генпрокурора. Так, наприклад, у січні 2024 року, коли військові частини самовільно залишили 3,5 тис. наших «сонечок», про підозру за ст.ст. 407, 408 КК України було повідомлено лише 21 особі.
Дезертирів ніхто не шукає, а кримінальні справи, реєстрації яких через суд домагаються командири військових частин, ніхто не розслідує.
Аналогічною ситуація була й у попередні два роки. Так, у 2023 році з 24,3 тис. кримінальних проваджень щодо «лижників» про підозру було повідомлено тільки в 2410 провадженнях, тобто, менше, ніж у 10% випадків. А до суду направлено й того менше – 2035 справ.
При цьому «лижники» час від часу телефонують колишнім братам по зброї, які продовжують служити, розповідають, що дезертирів ніхто не шукає та глузують з тих, хто досі самовільно не залишив свої військові частини. Ось до чого призвела ліквідація в Україні військової юстиції.
Хочу нагадати з якими піснями й танцями 2 січня 2020 року улюблений генпрокурор Найвеличнішого (с) Рябошапка разом зі своїм вірним Чумаком та Каськом і Трепаком оголосив про ліквідацію в Україні військової прокуратури, мотивуючи це тим, що прокурор не повинен складати присягу на вірність українському народові, бо, мовляв, це – конфлікт інтересів. Втім, цей «конфлікт інтересів» не завадив Віктору Чумаку заради пенсії в 127 тис. грн на 16 днів став головним військовим прокурором і впродовж 16 днів нести всі тяготи військової служби «в особливий період».
Ось докладна історія про те, з якою метою цей професійний громадський активіст руйнував правопорядок в армії.
Військові прокурори були військовослужбовцями, які проходили службу за контрактом з Міністерством оборони України і які були прикомандировані до прокуратури.
Військовий прокурор міг зайти на територію будь-якої військової частини, витребувати будь-які документи, заслухати пояснення, тут же ж на місці ухвалити процесуальне рішення та провести слідчі дії. Уявити, що в піднаглядній військовій частині трапився випадок дезертирства й «лижника» ніхто не розшукує – геть неможливо.
Такого не було й бути не могло в принципі, бо військовий прокурор сам був частиною системи ЗСУ і персонально відповідав за підтримання правопорядку в межах певного гарнізону чи регіону.
Тим більше неможливо уявити, щоби командирам військових частин доводилось судитись з органом досудового розслідування, вимагаючи зареєструвати кримінальне провадження відносно дезертира.
Якби трапився бодай один такий випадок, то на найближчій колегії Міністерства оборони України головний військовий прокурор мав би блідий вигляд, після чого слідчий або прокурор, який не вніс у ЄРДР повідомлення про злочин, шукав би іншу роботу.
Втім, далеко не тільки дезертирами переймався військовий прокурор. Саме у військову прокуратуру солдати й сержанти скаржились на порушенні законності з боку батьків-командирів – і реакція була миттєвою. Достатньо пригадати, як у лютому 2016 року на полігоні «Широкий лан» знущались з особового складу механізованої роти – упродовж трьох діб військовослужбовці не мали належного харчування, питної води й навіть достатньої кількості наметів. Не витримавши такого ставлення, 46 бійців відправились до військового прокурора в Миколаїв.
Як наслідок – заступник командира військової частини з бойової підготовки полковник Валерій Залужний, який допустив такий безлад, провів 5 днів на гауптвахті, бо військовий прокурор склав на нього адмінпротокол і направив до суду. Чи можна уявити зараз якогось полковника в такому пікантному місці як гауптвахта? – Звісно, ні. Тому про належне харчування, достатню кількість питної води чи обладнані місце для ночівлі бійці тепер можуть питати хіба в Рябошапки, який живе у Франції, та Чумака.
Коли знищували військову прокуратуру, то всі ці рябошапки й чумаки волали, що ось-ось на її місці постане військова поліція. І де вона, та поліція? Натомість розслідування військових злочинів передано в ДБР – суто цивільну установу, слідчий якої не те що не може потрапити на територію військової частини, він навіть блок-пост на дорозі в зону бойових дій не може проїхати, бо для цього треба знати пароль, який цивільній людині знати не полагається. Втім, ні в яку військову частину слідчий ДБР не поїде навіть якщо вона буде за парканом його контори – на одного слідчого, наприклад, у 1 слідчому відділі Краматорського теруправлінні ДБР, яке розслідує військові злочини в межах колишнього Донецького гарнізону, припадає 600, а то й 800 кримінальних проваджень. Яку справу буде за таких обставин розслідувати слідчий – ту, де в нього підозрюваний військовослужбовець перебуває в СІЗО за вбивство чотирьох цивільних, чи відносно якогось «лижника», який кинув зброю та поїхав в рідне село?
(далі буде)
