Психологічна операція: школи в мусульманських країнах під прицілом «Ізраїлю»
«Ізраїль» активно відстежує шкільні програми щонайменше 17 мусульманських країн.
Насправді цей моніторинг являє собою транснаціональну мережу тиску та зміни освітніх програм у цих країнах.
Аналітичний звіт Останнього Бастіону.
Медіаплатформа Arabic Post опублікувала масштабне інтерактивне розслідування про те, як «ізраїльський» моніторинг шкільних підручників у багатьох державах із мусульманським населенням перетворився на систему довгострокового ідеологічного та політичного впливу.
Дані ґрунтуються на аналізі «ізраїльських» звітів, заяв, а також досліджень «ізраїльських», американських і європейських центрів, які формально відстежують «загрози антисемітизму».
Розслідування охоплює 30-річний період і 17 мусульманських країн, зосереджуючись на темах «Ізраїлю», палестинського питання, конфлікту, джихаду, карт історичної Палестини, Аль-Кудса (Єрусалима), шахідизму та Голокосту.
Насправді це не просто «перевірка на антисемітизм». Перед нами класичний приклад інформаційної та психологічної операції, спрямованої на формування колективної пам’яті майбутніх поколінь.
Мета — змінити фактичний наратив причин конфлікту так, щоб «Ізраїль» сприймався як природна й легітимна частина регіону, а альтернативні історичні інтерпретації — як «ворожість» або «підбурювання».
Архітектура моніторингу: від «НУО» до державної машини
Розслідування виявляє щонайменше 10 «ізраїльських» дослідницьких центрів та інститутів, які десятиліттями збирають, перекладають і класифікують підручники в мусульманських країнах за власними критеріями «миру, толерантності та антисемітизму».
Ключовий гравець — IMPACT-se (Institute for Monitoring Peace and Cultural Tolerance in School Education, раніше CMIP), заснований 1998 року невдовзі після укладення угоди в Осло.
Інститут має офіси в Тель-Авіві та Лондоні. Серед засновників і керівників — люди з безпосереднім досвідом роботи в сіоністських структурах, «ізраїльських» міністерствах та уряді Нетаньягу: Йоханан Манор (кампанія зі скасування резолюції ООН «сіонізм = расизм»), Жан-Клод Ніддам (Міністерство юстиції), Ітамар Маркус (засновник Palestinian Media Watch, представник «Ізраїлю» у тристоронній «комісії із запобігання підбурюванню»), Маркус Шефф (колишній директор The Israel Project, колишній речник ЦАХАЛу у званні майора).
Ці центри отримують державні контракти від «Ізраїлю», приватні пожертви зі США та Європи (включно з канадськими фондами). Бюджети окремих організацій вимірюються сотнями тисяч доларів.
Паралельно працюють офіційні «ізраїльські» структури: Міністерство освіти, «Цивільна адміністрація» (виконавчий орган на Західному березі), спеціальні комісії Кнесету.
До мережі залучено близько 20 американських і 7 європейських дослідницьких інститутів. Також заявлено про партнерство з еміратським Emirates Scholar Center.
Методологія стандартна для ідеологічного моніторингу: збирання підручників → переклад ключових уривків, зображень і вправ → класифікація за заздалегідь визначеними параметрами → публікація звітів → передавання лобістським групам, Конгресу США, Європарламенту, західним МЗС і донорам.
Далі — тиск через «незалежні огляди», прямі переговори з міністерствами освіти або включення змін до умов фінансування та реформ.
Конкретні приклади: що саме «виправляють»
Приклади зі звітів IMPACT-se показують, що претензії виходять далеко за межі «ненависті до євреїв»:
-
Саудівська Аравія (огляд 136 підручників за 2024–2026 роки): із вправи з арабської мови для 11-го класу вилучено фразу «Мусульмани не відмовляться від Аль-Кудса / Єрусалима» — це оцінено як видалення «політично забарвленої згадки». У підручнику історії «сіоністського ворога» замінено на «ізраїльську окупацію» — «пом’якшення ворожості».
-
Ірак (71 підручник за 2015–2022 роки): заперечення проти карт, на яких Палестина позначена без назви «Ізраїль», і проти визначення сіонізму як расистського, колоніального й агресивного руху.
-
Катар: критика тлумачення аятів сури «Ас-Сафф» у підручнику з ісламського виховання для 8-го класу (джихад майном і життям, «негайні та відстрочені плоди») — інтерпретовано як «заохочення насильства та жертовності».
-
Палестина: звіти передавали британському уряду для тиску через фінансування DFID (2018 рік). Аналогічні механізми застосовували до Йорданії, Єгипту, ОАЕ, Марокко та інших країн.
«Ізраїльські» документи (зокрема аналітика Кнесету за 2025 рік і дослідження Institute for National Security Studies) прямо фіксують побоювання: прославляння «терористів» (муджахіди, джихад), заперечення історичного зв’язку євреїв із «землею обітованою» та Аль-Кудсом (Єрусалимом), зображення «Ізраїлю» як колоніальної держави, відсутність «Ізраїлю» на картах, представлення Аль-Кудса (Єрусалима) як столиці Палестини.
Йдеться про довгострокову боротьбу за те, який наратив успадкує наступне покоління.
Психологічна операція та інформаційна війна
З погляду фахівця з психологічних операцій (PsyOps, у російсько-радянській традиції спецслужб — «активний захід») та ідеологічних диверсій, тут працює класична схема «м’якої сили» із жорстким закулісним впливом:
-
Монополізація критеріїв істини. «Толерантність» і «мир» визначає одна сторона конфлікту. Будь-яка згадка про спротив, джихад, історичні карти або критичний погляд на сіонізм автоматично потрапляє до категорії «підбурювання».
-
Екстериторіальний тиск. Через західних донорів, НУО та парламенти створюється ситуація, коли суверенні держави змушені коригувати шкільні програми під загрозою втрати фінансування або дипломатичного тиску.
-
Довгострокова робота з пам’яттю. Школа — один із найефективніших інструментів формування ідентичності. Зміна підручників — це не косметичні правки, а спроба переписати колективний історичний досвід не лише арабського суспільства, а й усієї Умми.
-
Асиметрія. Поки арабські підручники розглядають під мікроскопом, «ізраїльські» програми (зокрема ті, які використовують в арабських школах у «Ізраїлі» або у Східному Аль-Кудсі / Єрусалимі) рідко стають об’єктом настільки ж системного міжнародного тиску.
Незалежне розслідування показує, що ця мережа працює терпляче й методично вже майже 30 років. Результати помітні: у низці країн (Саудівська Аравія, Єгипет, ОАЕ, Марокко) відбувається значне пом’якшення формулювань. Водночас у «непримиренному блоці країн» (за «ізраїльською» класифікацією) зміни відбуваються повільніше або мають косметичний характер.
Висновки
Моніторинг навчальних програм у мусульманських країнах — це не академічна вправа й не боротьба з «ненавистю». Це елемент ширшої стратегії легітимації: зробити присутність «Ізраїлю» в регіоні «природною» через зміну того, як про це розповідають дітям.
Інструменти — гібридні: «незалежні» дослідження + державне фінансування + західні лобі та умови допомоги.
Для арабського (мусульманського) суспільства постає фундаментальне питання суверенітету над власною історичною пам’яттю та освітньою політикою.
Для дослідників інформаційних війн — класичний приклад того, як ідеологічний моніторинг перетворюється на транснаціональний механізм тиску.
Незалежні розслідування діяльності «ізраїльських» (у ширшому контексті — західних) центрів дають цінний первинний матеріал для подальшого аналізу: порівняння редакцій підручників, зв’язку між звітами та політичними рішеннями західних столиць.
