Путінська орда вивертає міжнародне право на спід

Нещодавній візит путіна до Монґолії (країни, яка ратифікувала Римський статут) є показовим щодо домінування економічного складника для частини країн. У цьому контексті хочеться нагадати не дуже приємну для нас, але корисну публікацію в Bloomberg, якраз щодо прямих чи опосередкованих країн-союзників РФ.

Вони, з одного боку, позірно засуджують війну, а з іншого — продовжують економічну співпрацю із РФ, підживлюючи таким чином російську економіку. Як привід для висновків Заходу щодо того, до чого призводить довга війна, розтягнута у часі, та того, як РФ обходить санкції.

• КНР-РФ.

Так, росія купує електроніку, промислове обладнання та автомобілі, водночас продаючи своєму азійському сусідові нафту і газ; двостороння торгівля досягла рекордних $240 мільярдів доларів у 2023 році. Пекіну також подобається мати поруч ще одну могутню авторитарну державу, коли він прагне змінити міжнародний порядок.

РФ і КНР усе більше координують свої позиції у Раді Безпеки ООН, де обидва мають право вето, і виступають проти США. Військове співробітництво поглиблюється, і РФ продала КНР деякі із найсучасніших систем озброєнь, тож перемога росії в Україні послабить вплив США, оскільки Китай обдумує свої амбіції щодо Тайваню, який він вважає своїм.

• Саудівська Арабія-РФ.

Путінська росія допомагає формувати світовий ринок нафти та максимізувати важливі доходи для Кремля через альянс країн-виробників нафти ОПЕК+. Власне, у ньому ці дві країни домінують, але аж ніяк не конкурують одна з одною.

• Туреччина-РФ.

Бункерний дід путін жонглює геополітичним суперництвом із президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом. Особливо у таких місцях, як Сирія, Лівія та Кавказький регіон, одночасно сприяючи торгівлі на третій за величиною експортний ринок минулого року.

Туреччина також стала ключовим центром непрямого імпорту санкційних товарів, яких прагне РФ, і допомогою для путіна зберегти глобальні зв'язки його країни. Бувши на боці України у війні, Ердоган відмовився приєднатися до санкцій проти РФ, яка є основним постачальником газу до Туреччини та будує свою першу атомну електростанцію.

Індустрія туризму та сільського господарства Туреччини значною мірою залежить від російського ринку. Ердоган позиціював себе як самопроголошеного посередника між Україною та РФ, допомагаючи укладати угоди щодо постачання зерна та обміну полоненими. Тепер його прикладу слідує Азербайджан.

• Іран-РФ.

2022 року росія звернулася до Ірану за безпілотниками, для війни проти України, а нині будує торговельний шлях із Тегераном, який з'єднується з Індією. Це може допомогти послабити вплив міжнародних санкцій.

Російські та іранські посадовці обговорили посилення фінансової та банківської співпраці для послаблення санкційного тиску, оскільки Москва вчиться на досвіді Тегерана десятиліттям ізоляції. Іран, своєю чергою, шукає у росії зброю.

Перш за все, режим аятол потребує систем протиповітряної оборони та винищувачів для заміни застарілого обладнання. Іран також покладалася на Москву у будівництві АЕС у місті Бушер.

• Індія-РФ.

Індія, третій за розмірами споживач сирої нафти у світі, була основним покупцем російської нафти за зниженими цінами після вторгнення в Україну, але посилення санкцій США, спрямованих на перекриття потоку нафтодоларів у скарбницю Кремля, тепер починає діяти. Відносини з Індією надають РФ легітимності, оскільки вона впливає на так званий« глобальний Південь».

• Бразилія-РФ.

Путінська росія отримує дипломатичні вигоди від зв'язків із найбільшою економікою Латинської Америки та відносного лідерства, яке вона має в регіоні. Бразилія разом із РФ є одним із засновників групи країн БРІКС. Президент Луїз Іназіу Лула да Силва наразі намагався позиціювати свою країну як нейтральну державу.

Мовляв, Бразилія може підтримувати зв'язки як із РФ, так і з Україною; тому Лула да Силва неодноразово відхиляв заклики із Києва надіслати зброю Україні, стверджуючи, що «стратегія США та ЄС підриває перспективу вирішення шляхом перемовин». На торговому фронті Бразилія імпортує російські добрива, а також дизельне пальне та нафтопродукти.

• Угорщина-РФ.

Уряд прем'єр-міністра Віктора Орбана підтримує тісні зв'язки із путіним, у жовтні минулого року угорський лідер зустрівся зі своїм російським колегою у Пекіні. Це дало путіну союзника в ЄС, який різним чином затримував фінансову допомогу Україні, погрожував зірвати переговори про членство Києва із блоком і навіть більше ніж на рік відкладав вступ Швеції до НАТО.

Угорщина є однією з небагатьох країн ЄС, які все ще отримують російський газ, і російська атомна корпорація «Росатом» зберігає провідну роль у розширенні своєї єдиної атомної електростанції. Тим часом Орбан, якого маркують «неліберальною демократією», отримує підтримку для своєї ідеологічної альтернативи міжнародному порядку під проводом США.

• ПАР-РФ.

Президент Південноафриканської республіки Сиріл Рамафоса відмовився засудити путіна за війну або підтримати резолюції ООН, які засуджують Москву за вторгнення. Обидві країни є членами БРІКС, а форуми надали можливість їхнім лідерам регулярно спілкуватися.

Хоча торгівля між РФ і ПАР незначна, вони мають давні зв'язки ще від часів СССР; нині росія також намагається утримувати вплив на Африку через надання допомоги у сфері безпеки, постачання зброї та зерна. Своєю чергою, РФ хоче отримати доступ до ринків і нових союзників, які зможуть пом'якшити вплив санкцій і розширити свій військовий вплив шляхом західних держав.

• КНДР-РФ.

США, Південна Корея та інші стверджують, що Північна Корея надсилає величезну кількість артилерійських снарядів, а також балістичних ракет малої дальності, здатних нести ядерну зброю. Натомість Москву звинувачують у постачанні Пхеньяну продовольства, сировини та деталей, які використовуються у виробництві зброї.

Ресурсна федерація московії також наклала вето на резолюцію Ради Безпеки ООН щодо розширення групи експертів, яка звітує про розробки ядерного арсеналу Північної Кореї. Тому КНДР як допомагала, так і надалі допомагатиме своєму північному сусідові у всьому, чим зможе.