Путінська росія хоче стерти пам'ять про Голодомори
У Маріуполі окупанти демонтували пам'ятник жертвам Голодомору. Бо все, до чого торкається лапа росіян, – неодмінно стає попелом.
Меморіал жертвам Голодомору, звісно ж, ще буде відновлено у кінцевому підсумку. Підкреслити варто іншу важливу річ.
Сам принцип колективно пережитої трагедії – це надовго недоступна для примітивних російських "бумагомаратєлєй" пружина, яку вони досі ніяк не адаптують навіть у власних цілях. У росіян була ціла купа власних глибоких трагедій.
Але жодна з них так і не отримала статусу національної трагедії – інакше це б давало масі статусу політично легітимної. Джерела влади від людей, визнання цього зв'язку як хоча б символічного.
Республіка сильніше за щось інше – "імперію" саме у цьому пункті. Республіка не може існувати без трагедії – десь в основі когось мали закатувати, аби це лягло в основу міфу про Прометея у національних масштабах.
Імперія не може дозволити собі права думати про поразку, а отже – ніякої солідаризації з упослідженими й розтоптаними, як наслідок – розрив із більшістю. Спочатку емоційний, потім реальний.
«Родина всегда была блестящей», – це міфологема, яка небезпечна у довгостроковій перспективі. Вона просто роз'їдає мозок і підчіплює на гачок завищених очікувань.
Коли у твоєму майндсеті самі блискучі камзоли та високі часи яких ніколи не було, то найменший укол драматичного зіткнення об реальність ризикує загнати тебе під лід. Росіяни не знайшли власну трагедію.
Відмахувались від тих що були, і іншим не давали дихати на ці теми. «Кто победил, тот и прав», – у міжнародній політиці це ще хоч трохи робоча істина, але всередині це лише заклинання майбутньої смертельної рани; пророцтво, яке самозбувається.
