Рефлексії «з окопа»

Вилізти з теплої ванни пропаганди – проста і складна водночас теза. Є відчуття, що зараз і справді пожинаємо плоди того найгіршого, що можна було зробити – повірити власним спробам самозаспокоєння.

Мовляв, ще трошки і скоро все, скоро Перекоп, а краще парад у Севастополі. Це самовбивчий самообман, бо не скоро і не легко.

Ворог сильний і небезпечний, і це правда. У нього ресурси, досвід багатьох воєн, спадок спеціальних служб навіть не в десятки років, а більше.

Ворог не дурний, не смішний і не слабкий. Ворог вчиться і робить висновки, змінює тактику, вибиває із наших рук козирі.

Недооцінка веде до поразки. Росіяни ведуть екзистценційну війну і вже готують до неї своїх дітей, а 3 нас багато хто розслабився і вважає, що ми якщо не на фініші, то на "70-й хвилині матчу".

Вони кидають в бій не лише мобіків і кадрових військових. В їхньому розпорядженні зеки, іноземні найманці, приватні армії, плюс – більший у кілька разів мобілізаційний потенціал.

Одна із наших стратегій має полягати в тому, щоби росіяни відчули війну у себе вдома. Сьогодні, поки що, цього нема, але окремі випадки з дронами, які б'ють по їхні території.

Якщо будемо нарощувати, є шанси на успіх в цій справі. Думаю, це єдиний, поки що, шанс справді перемогти, а не просто протриматися певний час.

У простому перетягуванні каната ми просто зітремося швидше, бо нас менше. Просто витіснити ворога з нашої території недостатньо, треба змусити його визнати поразку.

Я не погоджуюся з тим, що треба брати паузу у наступальній кампанії на Півдні. На свій "простий солдатський розум" я не беру навантаження судити про стратегію, але ми зараз не можемо не наступати.

Нам треба думати, як мінімізувати втрати в першу чергу в людях, але не наступати не можна. Треба зробити так, аби ворог не повернув ініціативу хоча б певний час:

• якщо, наприклад, нам дають достатню кількість снарядів (хай спеціальні люди працюють над виробництвом своїх на десятому році війни), то ми маємо ними знищувати ворога і побільше, але кавалерійські атаки нам ні до чого;
• якщо хтось розраховував, що ми зараз виїдемо на "Бредлі" та "Леопардах", і вони розбіжаться, то це була жорстка помилка і всіх, хто так мислив треба прибирати від командування будь-чим.

Людські жертви поки що відтягують цей момент і проблема у тому, що фахівці, які мають бути хедлайнерами цього процесу, у більшості своїй і слухати не хочуть про те, щоб працювати на державу. Це багато говорить, це все говорить.

Якщо говорити про ті ж таки "весільні дрони", то тільки лінивий не штурхнув за це Олексія Резнікова; і я теж. Хоча, я був досить стриманий і просто сказав, що міністр помиляється.

Насправді ж усе ще складніше, він і правий і ні. На "Мавіках" справді тримається перша лінія, я сам працюю з "Мавіками" та знаю про що йде мова і що живуть вони недовго, але ми даємо з їх допомогою результат.

Проте, "Мавік" – цивільний дрон, хоч і дуже технологічний, а нам треба військове рішення. Захищене, зокрема, і від свого РЕБ, який гасить, і своїх також.

Так, щоби можна було вручну налаштувати частоти, взаємодіяти із РЕБ, визначити ці коридори, які дадуть можливість сміливо працювати та щоби дрони боялися своїх не менше, ніж чужих. А якщо ні, то вчепитися у горлянку китайським постачальникам і зробити так, щоб їм було вигідніше продавати нам, а не росіянам.

Так, щоб єдиним, хто міг це змінити, – була Компартія, яка їм просто заборонить це робити. Тоді ми принаймні зможемо сказати, що зробити все що змогли.

Те саме стосується комплектуючих для FPV-дронів, які виробляють китайці. Треба робити свої, так; але поки необхідних обсягів нема, треба було розірватися, хоча спробувати отримати доступ до китайських потужностей і купити все, що можна.

Знову ж таки, навіть, якби Компартія перешкодила, зробити треба було все можливе. Тож я погоджуюся з головним, як на мене: сьогодні наші люди, виробники, західні виробники та уряди, волонтери, іноземці, які нам допомагають, всі й усе відтягує час.

За цей час, ми або забезпечимо технологічну і виробничу базу для того, щоби виграти життя своїй нації, – або зникнемо. Це те, чого велика частина суспільства, яка перебуває в теплій ванні, не розуміє, і чого тим більше не розуміють ООН, Міжнародний Червоний Хрест та інші.

Це – не їхня війна, це – наша війна. А час іде, тож треба використовувати його раціонально і вкладатися в людський та технологічний потенціал; альтернатива ж сумна...