Ренесанс рейдерства в Україні

Вчора інтернетом пішла гуляти схема силових органів, що мають право проводити перевірки. СБУ, Нацполіція, ДБР, БЕБ, АМКУ, Фінмон, НАЗК, ПФ.

Ще багатьох на схемі не вистачає. У підсумку, кілька десятків контролерів, які можуть діяти окремо, а можуть приходити водночас.

Наприклад, так було у випадку з «Укргазбанком» під час нещодавної «ощадизації» — туди водночас завітали купа перевіряючих, ще й по кілька разів. Кожен з них «знаходив» купу «порушень», виписував купу штрафів, а загалом — дуже сильно розхитував банк. Аж до того моменту, поки банк не очолив потрібний персонаж.

Дивно, але під час війни такі випадки почастішали. Вони свідчать лише про одне: в Україні не існує захисту прав власності. Він є на папері, але на практиці власнику доведеться вчитися виживати в умовах Дикого Заходу.

До будь-якого бізнесу можуть прийти контролери, в будь-яку мить. Привід знайдеться. Податки – найбільш невинне, що може бути. Ризики посилюються в рази, якщо бізнес мав необережність щось купити в держави/продати державі. Участь у тендері — це квиток на кілька сеансів інтимних зустрічей із контролерами.

Навіть якщо усе було криштально чисто — завжди знайдуться приводи для «законної» перевірки. Порушення чи навіть підозра — то пересічна подія. За певної фантазії, вас можуть «примотати» до чужої кримінальної справи або відкрити власну.

Саме тому були вигадані правила здорового бізнес-глузду.

Наприклад, не складати контракти з державою, якщо не маєш потужного політичного «даху». Саме тому вигадали такі технології, як директор-колишній-мєнт, «судова очистка» та реєстрація на іноземні (включаючи офшорні) компанії. Саме тому бізнес тримає купу юристів та службу безпеки.

Життя власників бізнесу в Україні — це мистецтво постійного маневрування у пошуках знайомств із потрібними людьми у владі. Хочеш жити — вмій домовлятися.

Працює і навпаки. Доки в тебе є політичне прикриття чи «дах» серед правоохоронців/чиновників, ти можеш творити безлад. Ти ризикуєш максимум стати фігурантом журналістського розслідування, але це не великий ризик. Правоохоронці «не помічатимуть» порушень, описаних у ЗМІ.

Отже, обшуки від правоохоронців та контролерів — це не питання того, що ти порушив закони чи правила. Це ознака того, що ти став цікавим. Чому, треба здогадатися. До когось приходять, бо треба виконати план по кількості перевірок (це лайт варіант). Можуть прийти, аби зняти грошей, бо в тебе їх забагато чи в них замало. Можуть прийти, бо тебе замовив конкурент. Можуть прийти, бо відбувається переділ ринку.

Звісно, що така система зацікавлена, аби бізнес завжди порушував якісь правила. Саме тому закони допускають подвійне чи потрійне тлумачення, а працювати цілком легально дуже невигідно.

Класичною є технологія, де бізнесу пропонують два шляхи: чесний але важкий, або легший але трохи незаконний. Наприклад, митники можуть затримати вантаж на кілька днів, звіряючи кожен предмет. Власникові вантажу доведеться платити за оренду автівки, простій тощо. Але є інший шлях — сплатити корупційний податок та минути перевірку миттєво. Проте будь готовий, що до тебе можуть прийти в будь-яку мить.

Нарешті, ще один фактор. Екс-генпрокурор Юрій Луценко створив нову моду: замість реальних дій з покарання зробив акцент на піарі.

ГПУ приходила до когось з обшуками — і цю новину пускали у ЗМІ. Що відбувалося далі, вже нікого не цікавило, бо в уяві суспільства покарання вже сталося. Посеред тиші, що склалася, вирішувалися геть інші питання.

Зараз у правоохоронних корпорацій новий потужний тренд. Вони борються з росіянами та олігархами. Під цим соусом силовики влаштували справжній Ренесанс рейдерства. Це дуже плідне та гарне поле для прибутку. Окрім банальних обшуків та вигаданих справ, відбувається переділ власності, який дуже нагадує власне росію. Дійшло до того, що силовиків призначають керувати областями.

Деякі політологи вважають, що так відбувається зачищення бізнес-поля під прихід західних гравців. Але чесно кажучи, у цю версію я не вірю. Чув її ще за часів Порошенка. Тоді вимогами МВФ полюбляли пояснювати усе, навіть «банкопад». Проте західні інвестори так і не прийшли, натомість збагатіли олігархи та чиновники. Тож я гадаю, саме це відбувається і зараз.

Я знаю, що десь у паралельному світі існують чесні правоохоронці та контролери. Але вони якось співіснують із справжніми корпораціями. Від часів Ющенка, використання силовиків для заробітку грошей перетворилося на ганебний тренд, а на системний бізнес перетворилися за часів Порошенка та Зеленського. Так, ще за Кучми існували «азаровщина» та податкова міліція, але на системний бізнес із тиску на бізнес вони перетворилися лише останні років десять.

МВС та СБУ загалом перетворилися на справжні корпорації.

Контрабанда, бурштин, трафік наркотиків тощо — це системний бізнес, а не поодинокі випадки. Корупція пронизала державне тіло України так сильно, що вже не залишилося жодного державного органу, не ураженого цією хворобою.

Зразком нової такої корпорації можна назвати Бюро економічної безпеки чи Нацбанк часів «ощадизації».

Донедавна багато хто вважав осередком чесності Верховний Суд, але з арештом судді Князєва ця віра обірвалася. НАБУ та САП втратили «цноту» набагато раніше. Ще за Порошенка вони почали діяти синхронно із Адміністрацією президента, а зараз помітно координуються із Офісом президента.

Тож вмикайте критичне мислення. Особливо якщо чуєте, що силовики десь виявили порушення чи зловживання. Все не таке чорно-біле, яким може здаватися. Наведу кілька прикладів або занадтої активності силовиків, або вибіркової сліпоти. Самі вгадайте, де який випадок.

Приклад 1.

Колишній губернатор Дніпропетровщини Валентин Резніченко, що оформив компанію на власну фітнес-тренерку, знов отримує державні підряди. Нещодавно він отримав 254 млн грн на ремонт доріг на Дніпропетровщині. Ви скажете, цього не може бути? Володимир Зеленський нарешті звільнив Резніченка з посади в ОДА, і НАБУ провело у нього обшуки. Все так, але він повернувся.

Приклад 2.

Аудитори КМДА звинуватили службу головного архітектора Києва у численних порушеннях. Цитата: «підлеглі Олександра Свистунова (головний архітектор Києва з 1 листопада 2016 року, на колажі) у 2018-2021 роках створювали суцільні корупційні ризики: масово надавали МУО фактично без встановлення обмежень для забудови, відмовляли іншим замовникам в аналогічних ситуаціях, ігнорували цільове і функціональне призначення земельних ділянок, зловживали “схемою багатофункціональних комплексів” для легалізації будівництва ЖК, тримали в таємниці процедуру отримання МУО та приховували від громадськості “містобуди”, що були видані».

Звісно, про порушення «дізналися» щойно. Чи має до усіх фігурантів прийти НАБУ/МВС/СБУ? Як на мене, обов’язково. Але чи прийдуть? І чому досі не прийшли?

Приклад 3.

У понеділок 29 травня Київський завод «Електронмаш» продали на аукціоні за 167,2 млн грн (включаючи борги перед працівниками та бюджетом). За курсом 40, це трохи більше за $4 млн. Чи це справедлива ціна? Можна сказати, що так, бо єдиною справедливою ціною є та, яку погодився сплатити покупець. Тим більше, під час війни.

Але творчій підхід каже, що можна звинуватити Фонд держмайна та покупця у заниженні вартості угоди. Бо «Електронмаш» проданий з третього аукціону, а ось на перших торгах у 2021 році за нього запропонували 970 млн грн. За курсом 28, це було майже $35 мільйонів.

Отже, відбулося заниження ціни купівлі у 8 разів!!! Це напевно корупція! Скажу більше, це точно корупція, бо у січні 2022 року «Електронмаш» був повторно проданий за 430 млн грн. За курсом на той день це майже $15 мільйонів, або у 3,7 разів більше, ніж продали зараз. Тобто, це 100% виглядає як привід для кримінального розслідування. Чекаємо на НАБУ/СБУ/МВС у Фонді держмайна та в офісі покупця.

Приклад 4.

Минулого тижня до Василя Хмельницього прийшло НАБУ з обшуками. Вони завітали через справу, якій вже чотири роки. Справа стосувалася придбання земельної ділянки під будівництво… школи. Ділянку продала одна з структур МВС, а потім гроші зникли.

Усе було оформлене за законом, проте НАБУ таки прийшло до Хмельницького саме через цей нікчемний епізод. Навряд чи це просто спроба отримати щось від Хмельницького, бо тоді напевно були б спроби відкрити слідство по інших справах. На мою думку, це більш схоже на спробу натиснути на Хмельницього, щоб той зробив вірне рішення за якимсь іншим проектом.

Приклад 5.

Фонд держмайна збирається вже цього року проводити аукціони з приватизації Одеського припортового заводу, ОГХК, Запорізький титано-магнієвого комбінату, виробника інсуліну «Індар» та енергетичного гіганту «Центренерго».

Роками ці підприємства були корупційною годівницею. ОПЗ, який Юлія Тимошенко відмовилася продати за $1 мільярд, відтоді доїли якісь схемачі. Так само, на «Центренерго» заробляв Ігор Коломойський, а з ОГХК навіть їхала титанова сировина до росії.

З одного боку, я згоден, що ці об’єкти треба продати за будь-яку ціну, бо вони є корупційним гнійником. З іншого боку, чи війна дійсно гарний час, аби отримати великі кошти?

Якщо продати ОПЗ за 10-100 мільйонів доларів, завжди можна сказати, що ціна є заниженою. Вже час кликати НАБУ чи ДБР?

Приклад 6.

Так само як і об’єкти російських олігархів, які зараз вилучаються на користь України. Зараз АРМА керує ними вкрай неефективно (до речі, де розслідування НАБУ?) Але якщо їх продати з відкритого аукціону, ціна теж виявиться заниженою. Отже, покупець (якщо він не є наближеним до влади) завжди ризикує отримати маски-шоу від СБУ чи НАБУ, бо в них «виникнуть» підозри щодо корупційності продажу.

Цей перелік можна продовжувати. Лише за останні два роки таких випадків десятки. Вони свідчать, що в Україні борці з економічними злочинами втратили відчуття реальності. Свою роботу вони сприймають не як служіння, а як бізнес. Це ті явища, яким не має бути місця у новій Україні.