Репортажі з-за Кобищанських парканів: коли світ тримаєш на мушці прицілу
Репортаж 45: коли світ тримаєш на мушці прицілу
Чи переглядав один з пошуковців президентських клейнод Андрій Білецький останній номер свого бойового листка? Певно ж, переглядав. Чи вистачає у діяча з партизансько-анархічним минулим компетентностей на створення газетного матеріалу? Не впевнені. Сфери докладання зусиль – протилежні. У партизанах – ховаються й стріляють, в газетах – аналізують і друкуються. Тому претензії адресуємо Миколі Сергійовичу Кравченку – головному редакторові і відповідальному за випуск вересневого числа агітки «Національний корпус» №14.
При цьому уклінно засвідчуємо повагу до полку «Азов», командири і бійці якого дали гідну відсіч російським зайдам, захистили український Маріуполь, а сьогодні є ефективним, боєздатним підрозділом наших збройних сил.
Передовиця за авторством лідера Національного корпусу під заголовком «Ніхто з цієї влади не збирається вигравати війну» є зразком діалектичного матеріалізму, тобто – дифузії протилежностей. П'ять колоночок тексту пан Білецький присвятив розвінчанню недолугої політики Порошенка у військовій сфері, вкотре пережувавши банальні роздуми «всьопропалістів» з фейками п'ятої колони. Набір звинувачень стандартний: міномети, що постійно вибухають, непридатний для польових умов новий однострій, непотрібність закуплених патрульних катерів і подібний до цього «новинний» мотлох з Ньюсванівської помийниці. Антинародна влада рознесена «в пух і в прах»! Радикальний азовець не вірить західним санкціям, дипломатії й (аякже, услід за Черчиллем) особисто готовий повести Україну на кривавий герць з ядерною державою.
Через усі матеріали номера «НК», а надто – передовицю, червоною ниткою проходить критично-патологічне ставлення пана Білецького до Петра Олексійовича Порошенка. Президент теж не головний герой нашого роману, але чим так насолив останній азовцю? Подібна неприязнь народжується у однокласників, коли хтось не дає списати контрольну, через одну на двох дівку і сусідську курку на грядці. Але ж чоловіки належать до різних часових, фахових і цивілізаційних вимірів! Може, справа у вихованні?
Найсмішніше те, що передовиця пана Білецького фінішує абзацом з ідеалізацією хорватського варіанту! Тобто, чи не дослівно повторює бачення виходу із ситуації в Криму та на Донбасі Президентом П.О. Порошенком! Максимальна централізація власних сил, зовнішня підтримка, очікування на шанс (скажімо, Бліда Моль відійде до світів, освоєних попередніми паскудами). Й у чому ж полягають новації мілітариста?
Остання сторінка номера присвячена теж Порошенку. Бачите, і тут губить діючий гарну справу! Нічого не маємо проти патріотичної акції «азовського руху», яка міжнародними змаганнями сприяє підготовці молоді до дій в екстремальних умовах, оволодінню домедичною допомогою, навичкам туризму, науковими знаннями. Але як би його делікатніше натякнути авторові статті «Нащадки вільних»: як Порошенко на чужих проектах піариться», що лаври творців з РашаТудей в Україні нормальним людом сприймаються як лайно на чужі голови!
Цитуємо: «… безсовісно привласнюються здобутки співпраці громадських активістів із державними органами. Гарант продовжує піаритися на проектах, які реалізовуються за кошти платників податків… Ніякої заслуги порошенківських посіпак та його особисто в створенні та проведенні «Нащадків Вільних» немає і бути не може…». Каємось, але ми теж відділ національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України, який власне й ініціював проект, до крутої перекваліфікації Білецьким вважали офіційним представником «порошенківських посіпак» - а на кого ще має працювати міністерство?! Так, спершу – на народ, але ж і – на владу.
На місці «Національного корпусу» ми б пораділи увазі влади до потрібного проекту і не присікувалися, як тітки на базарі, до уявного негативу. Ви, панове, хоч прочитали те, що написали: «Тож, змагання відбулися та будуть проводитися й надалі не завдяки, а наперекір волі гаранта»?! Йому що, тепер ховатися від ініціатив Мінмолоді і спорту?
Колись ми, ще у зросійщені часи, жартували: «Маразм крепчал, и танки наши быстры»…
Вадим Демиденко
