РФ не рахується зі своїми втратами, хоч загине 1 млн окупантів
Нинішній кремлівський бункерний диктатор не відрізняється від свого кумира із вусами. Стиль поведінки той же, як і бажання винищити людей.
Варто зауважити на самому початку, що на втрати нашого ворога треба дивитися очима ворога, а не своїми власними. От, скажімо, 30 тисяч — це багато чи мало?
Для порівняння: під час Зимової війни (1939-1940), яку у нас так люблять згадувати, фіни (за аналогічний період — 3 місяці довжиною у 105 днів) знищили вп'ятеро більше. Тобто близько 150 тисяч інтервентів.
Ба більше: не здивувала й не насторожила потенційні об'єкти його агресії. Триває війна, війна не дуже вдала для СССР, тож щó дивного у тому, що керівництво мобілізує додаткові резерви?
І армія, що не дійшла до Гельсинкі (причому не дійшла двічі: ні у 1940-му, ні у 1944-му — прим. ред.), згодом дійшла до Берліна. А ще раніше, у 1814-му, змогла дійти до самого Парижу!
Сучасне керівництво і суспільство РФ не зупинить ні 30, ні 300 тисяч «200-х». І санкції, якщо вони є відчутними, але не вбивчими, тільки підсилять його мілітаристську істерію, змусивши шукати нові напрямки воєнної експансії.
Варто також наголосити на тому, якщо ваша територія у 28 разів менша, ніж у противника, у рази менший мобілізаційний резерв, імпортні засоби ураження (сьогодні є, завтра — нема), то й удари по його території повинні бути такими, як були колись удари по Дрездену чи Хірошімі. Пам'ятаєте наслідки?
Наші удари по РФ мають бути нищівними (як кажуть англосакси — smashing), щоби зразу у нокаут, або як мінімум у нокдаун. А просто пуляти у ту сторону, шоби там відчули й задумалися — така ж авантюра, як і контрнаступ на підготовлені ворожі позиції без флоту й авіації:
