РФ просить КНР раніше напасти на Тайвань
Кремлю важко через постійні поразки. Тому задля послаблення західної підтримки України Пекін міг би розгорнути "другий" азійський фронт...
12.XI.2022. – наступний день після славетного та епічного повернення Херсону додому, в Україну. Тепер для українського суспільства важке похмілля за умов, що і похмелитися нічим, і грошей нема.
Думки про те, "а що ж власне буде далі" – тиснуть на голову погіршуючи похмілля ще сильніше. Божевільні під вікнами, з криками – «А-А-А-А-А-А-А-А!!! ЯК ЖИТЬ???», – добивають остаточно.
Хріновий стан, знаю. Тá давайте разом знайдемо з нього вихід давши відповідь на те, як далі розвиватимуться події в різних площинах і на різних напрямках; отже:
- По-перше, давайте одразу приберемо з поля зору інфантилізм на кшталт – «Криму приготуватися!» та «Після кавунів потрібні черешні». Так поки не буде, а буде інше.
Власне, буде цікаве та неочікуване, яке, перш за все стосуватиметься не фронтових, а геополітичних питань. Із них першим стоятиме перспектива вторгнення Китаю на Тайвань.
Якщо раніше, цьогоріч, ми чули та читали про те, що в планах Сі Цзіньпіна, офензива на Тайвань закладена на 2027-й рік, та судячи з усього, він, окрилений тотальною повнотою влади, вирішив "закрити" це питання значно раніше. Можливо, наступного року...
Через це, у Джозефа Байдена почалися певні смикання туди сюди й унаслідок цього, постало питання якнайшвидше розв'язати питання тут. Водночас не тільки в Україні, а й у нашому географічному регіоні у цілому.
- По-друге, саме тому 11.XI.2022. у Кишиневі за присутності послів Європейського союзу та Туреччини з Маєю Санду обговорювалося питання про повну передачу Придністров'я Молдові.
Нам це вигідно, адже, нагадаю, воно, de facto під контролем Москви, і там розквартировані 3500 російських солдатів. Ліквідація цієї виразки – плюс для нашої національної безпеки та оборони.
- По-третє, щодо України, то тиск, який зараз чиниться на Владіміра Путіна – величезний. Йому дали чітко зрозуміти, що спокійно правити на росії він зможе тільки у випадку, якщо піде з України.
Тá от аспект – на Путіна тисне і Сі, але не тому, що він за свободу і демократію. Ба навіть не зовсім тому, що хоче відновити торгівлю із заходом та її коштом нарощувати видатки на модернізацію армії, а передовсім тому, що на тлі підвищеної уваги Цивілізованого Світу до РФ у світлі її повномасштабного нападу на Україну підвищилася увага до Китаю і його рухів у бік Тайваню.
Таким чином, виходить парадокс: Байден хоче якнайскоріше завершити війну в Україні, тому що Сі хоче напасти на Тайвань, але крайній у цьому цуґцванґу ніхто інший, як Путін. Путін не може, поки що, вийти з України "на блакитному оці", бо не розв'язав питання з внутрішньою "турбопатріотичною" опозицією на чолі з варлордами, які наразі готові його розірвати за Херсон.
Відтак гарантії Байдена для бункерного діда нестійкі, а погодитися на умови Сі, для нього означатиме неминучу військову конфронтацію з Китаєм у недалекому майбутньому. Адже у разі як успіху, так і невдачі з Тайванем – росія наступна.
І що робити, практично не маючи боєздатної армії після самовбивчої авантюри в Україні? Остання спроба показати "міць" була 10.XI.2022., коли РФ хотіла випробувати "Посейдон", але не вийшло...
Єдине, на що Путін погодиться, так це на гарантії особистої безпеки поза межами РФ. І от тоді (але це не точно) він забере війська з України; наразі він в роздумах і це помітно кожному з нас.
А думатиме він до 21.XI.2022. Після все стане на місця, та скажу таким чином: так, як було до 11.XI.2022 – вже не буде, буде легше, легше нам, а їм, очевидно, – ні.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт
