Перевага великих країн із тиранією перед маленькими з демократією у тому, що перші здатні до оперативної мобілізації, а другі до бюрократії.
Багато хто вже так звик до російської агресії (не тільки в Україні), що ставиться до окупантів, як до безособового стихійного лиха. Як до урагану, наприклад, торнадо чи щось подібного.
Припустимо, ураган скинув на Вашу автівку трухляве дерево, хто винний у цьому випадку? Частково місцева влада, бо не прибрала дерево, частково Ви самі, бо не дивилися, де ставите машину.
А тепер припустимо, що Вашу машину роз...кріпачив ціпком сусід. Хто винний? Безперечно, що сусід, адже він — суб'єкт.
Можна, звісно, жалітися, що поліція добігла не миттєво, та картати себе, що, знаючи про сусіда-довбогриза, не приховали авто у складках місцевості, але... Але це вже віктимблеймінгом попахує.
Саме тому дуже важливо пам'ятати, що агресор — не бездушна стихія. Він чинить зло свідомо і він несе всю провину за вчинене зло.
Проте його можна та треба зупиняти. А до чого призводить ставлення до нього, як до чогось, чому не можна протидіяти — ви за прикладом російської псевдоопозиції знаєте.