Роз'єднана Європа хоче спати, воювати має Україна
Стародавні Греція та Рим — солодкий сон людства, особливо європейців. Проте не можна завжди бачити солодкі сни, коли поруч ллється кров.
Такий критичний погляд на поточний стан справ усередині ЄС оприлюднило естонське видання Postimees, передає медіаагенція «Останній Бастіон». Епоха нового варварства вже настала й очолюють її на одній частині планети путін, а на іншій — команда трампістів.
Кремлівського бункерного диктатора скеровує споконвічний людський інстинкт переможця. Це токсично, але це просто: «Я правий, — стверджує постійно путін, — тому що я сильний і тому, що я — свій. Інші ж просто здохнуть...».
Прикро, але Україна потрапила під удар, бо вирішила бігти до Європи не в найкращий момент історії. Маючи гріхи корупції, напівосвіченості ще совєцького зразка, вона вперто шукає своє продовження у західній цивілізації, що частково пов'язано з її розірваною навпіл історією, перебуванням між московією та Європою.
Однак біда України не тільки в тому, що величезна РФ сильніша, агресивніша, грізніша й нелюдяніша за неї. Таємна проблема її втечі до Європи пов'язана із тим, що сьогоднішня Європа втрачає свою ліберальну основу, у ній свободі спати хочеться — достатньо подивитися на спільні знімки деяких західних лідерів, аби зрозуміти, що їхні пісні писки відбивають сповзання ЄС у нещасну сомнамбулію.
Тепер філософами Старого світу стали бюрократи, не харизматичні, а то й сказати «ніякі», обережні, а то й боягузливі. Немає мудреців, які б показали на небосхилі вірний дороговказ, навіть примарних, оскільки проєкт ЄС втратив на довгому шляху розвитку й розширення ідеали своїх «батьків»-засновників.
Україна через понад 10-річну війну, тисячі смертей, випробування рветься у зникаючу реальність, ще не зовсім примарну, але вже й не сповнену живого життя. Євроатлантична інтеграція — гасло позавчорашнього дня, що втратило перспективи.
Поточна дійсність змарнілої у тривалому споживацтві за американський кошт Європи, що зникає, по-різному дивиться на Україну як шукачку європейських пригод. Одразу після 24.II.2022 формально обєднана Європа не знала, що їй робити — віддати Україну московитам і продовжувати торгувати успішно із путіним (хіба цьому є альтернатива?) чи допомагати жертві агресії?
Але Європа (спершу в особі ЄС, а потім ширше як НАТО), з подивом побачивши, що Україна не здалася на третій день війни, таки наважилася їй допомогти, морально, у воєнному відношенні, по-різному, але обережно. Звісно, щоби не розбудити ядерного ведмедя у Кремлі, не викликати вогонь на себе.
Але минуло 3 роки, і, з погляду ліволіберальної свідомості, справи йдуть все гірше і гірше. На московії ніхто не може чи навіть не хоче воювати з владою, столиця РФ живе солодко та весело, а у самій Європі багато ультраправих і ультралівих діячів потягнулися до путіна — у ньому знаходять правителя для наслідування (як колись диктатора Іосіфа Сталіна).
Молоді європейці збентежені, ліберали при владі — це відверта сірість, туга за вмирущим, а правитель сильної руки може стати виходом зі становища. Американці це довели, знову обравши торік восени популіста Дональда Трампа, якому тісно панувати у межах 50 штатів.
Європа першої половини XXI століття схожа на не надто спортивну панянку із ковзанами на льоду — скільки разів вона впаде зараз на сідниці? Кремль на це дивитиметься й іржатиме як ошалілий і скажений дід, чий біологічний вік уже давно вперто вказує на спочинок у домовині.
Якось так сталося, що для Європи варварство історично рухається зі Сходу (спершу перси, гуни, авари з мадярами, потім орди Чинґізидів, а за ними турки й московити). Однак тепер ми всі стали свідками нового феномену — демократична і ліберальна Америка стає варварською, мавпуючи РФ і КНР.
Оскільки там прозорі виборчі процедури, ніхто не скаже, що Трамп вийшов переможцем нелегально, у тому й біда, що він — легальний президент, на відміну від путіна. І зовсім не дивно, що господар Білого дому із цікавістю та дружньою симпатією поглядає на Кремль — адже бункерний дід у Москві керує ядерною державою як цар уже чверть століття.
І поки Трамп заздрить й одночасно улещує словами путіна, світ огортає темрява, планета занурюється у варварство, та чи на довго? Європейці у переважній більшості своїй хочуть знайти собі мовчазне місце, цуратися ідіотів, жити на дачі, дивитися на зірки, аби їх не чіпали, особливо воєнними проблемами ті, кого вони не включили до свого вузького клубу обраних.
Колись давні елліни, а затим і римляни гідно вистояли проти навали дикунів зі Сходу, давши початок європейській (та ширше всій західній) цивілізації. Сьогоднішні їхні нащадки здатні солодко спати й так само солодко говорити, аби не діяти та уникати конфліктів.
Однак не можна постійно бачити солодкі сни, які заступають собою дійсність. Є безсоння, є кошмари, є, нарешті, надія на те, що Європа має величезну валізу власної багатогранної культури, зокрема і мілітарної, щоби опиратися новому страшному світу варварства, як це роблять 11-й рік поспіль українці наперекір усьому та всім.
Між тим, як раніше повідомляла медіаагенція «Останній Бастіон», у політичних розрахунках Кремля кордони московії розглядаються виключно як наслідок загарбницьких війн. За мирного часу державні межі здебільшого непорушні, що створює певну ілюзію.
