Серед біженців стає більше тих, кому життя за кордоном подобається більше, ніж в Україні
Перебування українців закордоном — це не питання вподобань, це насамперед питання безпеки. Усе інше — похідне.
«Серед біженців стає більше тих, кому життя за кордоном подобається більше, ніж в Україні». Ця фраза у пості Мар'яна П'єцух мене відверто тригернула, бо питання для мене є дуже болючим.
Мені — ні, не подобається. І будь-кому з моїх знайомих, які переїхали за кордон після повномасштабного вторгнення, і з ким я про це, говорила, не подобається.
Тож, я пішла за цитатою і побачила, що вона з дослідження, яке виклала Економічна правда.
«Результати опитування не дуже оптимістичні, дедалі менше українців хочуть повертатися додому — у ліді до статті зазначає Дарія Михайлишина, учасниця команди, яка проводила дослідження. І запитує: — Як можна змінити їх точку зору?»
Для початку не маніпулювати цією темою, як на мене.
Бо оці «подобається» — це чиста маніпуляція. Перебування українців закордоном — це не питання вподобань, це насамперед питання безпеки. Усе інше — похідне. Щоб це розуміти, не потрібно досліджень.
Особливо таких, в яких маніпуляція закладена в самій назві. Я про термін «біженці» щодо людей, як виїхали. І якщо ми вже закриваємо очі на нашу часом дуже непрофесійну журналістику, яка активно використовує це слово, на наших соціально нечутливих чиновників, то, може, хоч у дослідженнях з претензією на науковість дотримуватися чіткості?
Але дослідники чіткості дотримуватися не бажають. Вони вказують, що використовують «терміни «біженці» та «переселенці» як синоніми. Під словом «біженці» маємо на увазі усіх українців, які виїхали за кордон через війну, а не лише тих, які оформили статус біженця».
А чому ви використовуєте ці терміни, як синоніми, хоча самі знаєте (далі цитата з дослідження), що «Переважна більшість українців, які були змушені виїхати до країн ЄС через повномасштабне вторгнення, отримали статус тимчасового захисту… Окрім тимчасового захисту, українці можуть податися на статус біженця або робочу/навчальну/сімейну візу. Але на практиці більшість подається на статус тимчасового захисту»?
Хіба це не важливо? Хіба якраз це не вказує на наміри людей, які виїхали?
Але «біженці» вочевидь гучніше звучить, то у дослідженні, зробленому на грантові гроші, краще використовувати його. Чи чому?
Якщо є якась інша аргументація, Центр економічної стратегії / Centre for Economic Strategy, будь ласка, я б хотіла її знати.
Мені складно оцінити значимість цього дослідження, бо я не є експерткою в темі.
Але шкода від такої подачі його результатів у без того наелектризованому суспільстві для мене очевидна.
