Шукаєте правду, хочете реформ? Ви – божевільні.
Під час однієї з прес-конференцій за участю Хрущова на Заході відбулась знакова подія, яка дала поштовх новому виду репресій.
Йому поставили питання: «Нам відомо, що у вашій країні – є політв'язні. Чому ви це приховуєте?» Розлючений Хрущов різко відповів: «У нас немає ніяких політв'язнів. Невдоволення радянською владою можуть проявляти тільки психічно хворі люди, божевільні!» І тих, хто критикував соціалістичний лад, вирізнявся свободою мислення, а то й хотів утекти з Радянського Союзу, почали визнавати «неосудними» і піддавати примусовому психіатричному лікуванню. Дисиденти не так страшилися ув’язнення в тюрмі чи ГУЛАГу, як радянської каральної психіатрії. Вона здатна була не лише на довгий час повністю ізолювати людину, а й під впливом сильних препаратів істотно змінити її особистість.
Після фрази Хрущова в СРСР стало мемом висловлювання: «Мы тебя научим Родину любить», яке часто вживали представники каральних органів до людей, яких переслідували за інакомислення, критику радянської реальності або ж релігійні погляди. Це, зазначають правозахисники, використовується досі в сучасній росії при різних формах тиску на критиків влади.
Тодішній очільник КҐБ Юрій Андропов, вочевидь, сприйняв таку відповідь Хрущова як завдання по боротьбі з інакодумцями. Саме Андропов запропонував план розширення мережі спецпсихлікарень, одна з яких – з суворим наглядом – розташовувалась з 1968 року у Дніпропетровську. Так в СРСР запрацював новий інструмент боротьби з незгодними – каральна психіатрія.
Разом з цим з'явився і новий діагноз – «вялотєкущая шизофренія», який ставив Інститут судової психіатрії ім. Сербського у Москві. Вигадали цю теорію керівник Інституту Георгій Морозов та головний лікар судово-психіатричної експертизи Даніїл Лунц. Серед симптомів: пошук правди, галюцинації реформ, релігійні галюцинації, критичне відношення до влади.
Цікавим є те, що ніде більше, окрім Радянського Союзу, такого захворювання не існувало. За дослідженнями Всесвітнього товариства з прав людини жертвами каральної психіатрії в СРСР стали близько двох мільйонів «інакодумців».
Письменниця та філософиня Оксана Забужко називає андроповські репресії витонченішими та підступнішими за Сталінські, адже проводились вони за формулою «их там нет», яку путін використовував на Донбасі. Суть полягала в ігноруванні наявності політв'язнів та будь-яких переслідувань дисидентів.
Якщо слідчі бачили, що арештовані за дії, які шкодять радянському режиму або пропагують самостійну Україну, не йдуть на співпрацю і виявляли стійкість, тоді таку людину відправляли на психіатричне обстеження.Як розповідає експертка Інституту національної пам'яті Любов Крупник, за наявності позитивного висновку цієї експертизи суд міг виносити рішення без участі обвинуваченої особи, таким чином людина навіть не виголошувала останнього слова, чим часто користувалися політв'язні для надання розголосу репресіям у СРСР.
За такою схемою до Дніпропетровської спецпсихлікарні запроторили Леоніда Плюща, Йосипа Терелю, Віктора Рафальського, Анатолія Лупиноса, Василя Рубана, Миколу Плахотнюка та інших.
В'язень політичних таборів, а нині віцеректор Українського Католицького Університету Мирослав Маринович розповідає, що у тюрмах засуджені мали термін і знали, коли вийдуть, мали право на протест, могли голодувати, вимагати зустрічі з прокурором.
Ті, хто потрапляв до спеціальних психіатричних закладів, як у Дніпропетровську, не знали, коли закінчаться ці тортури, вони вважалися хворими і взагалі переставали існувати, адже за медичним протоколом «лікували» таких осіб нейролептиками: кінськими дозами галоперидолу та препаратами сірки. Фактично це було катування, адже, як розповідає Олена Лозинська, завідувачка Музею шістдесятництва, збільшені дози препаратів призначали за щонайменший непослух. Це викликало сильний біль у м'язах, омертвіння та некрози.
Дніпропетровська лікарня була з колючим дротом, ґратами та озброєною охороною. Разом з політв'язнями там перебували реально хворі, перебування поруч з такими людьми не минало безслідно для дисидентів.
Совєтолог та правозахисник Роберт ван Ворен каже, що такі спецпсихлікарні часто розташовувались біля звичайних тюрем, а санітарами були в'язні. Їм просто дозволяли робити те, що вони хотіли. «Побиття – це була цілком нормальна поведінка санітарів у цих лікарнях», – каже правозахисник. Це підтверджує і дружина колишнього в'язня спецпсихлікарні Василя Рубана Людмила.
Письменник Василь Рубан за свої проукраїнські твори був засуджений за статтею «зрада Батьківщини». Загалом провів більше шести років в ув'язненні, в тому числі – у Дніпропетровській спецпсихлікарні. Донька Василя Милослава Маковська каже, що батько бачив Україну незалежною, чого радянська влада допустити не могла.Після військової служби Рубан поступив до університету в Києві, у столиці його вразили масштаби русифікації. У своїй книзі «На протилежному боці від добра» Рубан пише, що вражений тим, як насильно зросійщують український народ і це насильство безмежне за своєю жорстокістю.
З матеріалів кримінальної справи стало відомо, що Василь Рубан перебував під прицілом операції «Блок»,яка спрямована проти тих, хто не згідний з лінією комуністичної партії. Його звинувачували у виготовленні та розповсюдженні матеріалів антирадянського та наклепницького змісту, а саме – листівок, які пропагували самостійну Україну. На підставі цього спеціальна комісія визнала його хворим шизофренією і таким, що потребує примусового лікування у психіатричній лікарні спеціального типу.
Рубан описував перебування у лікарні так: «Голодного хворого прив'язували до ліжка і вводили інсулін. Інсулін поглинає в організмі залишки цукру, від чого мозок людини стає перед проблемою смерті. Мозкові сигналізації спрацьовують як запобіжники перед настанням наглої смерті і всю істоту людини роздирає божевільний страх».
Син Василя Рубана Віктор пригадує, що після звільнення батько переживав, як його сприйматимуть друзі, знайомі, сусіди і дуже дивувався, коли з ним віталися за руку. Василь Рубан не міг влаштуватися на роботу, працював кочегаром у школі, що вважав щастям.
Василь Рубан учасник Революції Гідності. Помер 19 листопада 2017 року.
Більше двадцяти років в ув'язненні та на примусовому лікуванні провів засновник УНА-УНСО, поет та громадський діяч Анатолій Лупиніс. Казав, що «СРСР та демократичні свободи – абсолютно несумісні поняття».
Вперше строк отримав у 19 років за участь у студентських демонстраціях. Влаштовував голодування через що, як розповідає дружина Лупиноса Ольга Герасик, у нього відмовили ноги. У зв'язку з цим його відпустили. Згодом був знову затриманий через свій виступ у Києві, у парку Шевченка з нагоди ювілею перепоховання Тараса Шевченка у Каневі. Там він прочитав вірш про Україну-мати. Відповідно до кримінальної кодексу такі дії визнали «суспільно-небезпечним діянням».Судово-психіатрична експертиза визнала Анатолія Лупиноса божевільним через його «ідеї реформаторства, хворобливі ідеї щодо власної місії зробити людей щасливими. Вважає себе здібним та може керувати «новою партією», фізично загартовувався».У Дніпропетровській лікарні відсидів 12 років. Політик та політв'язень радянських таборів Степан Хмара переповідає, що санітари могли ганебно поводитись, ставились, як не до хворого, а як до ворога, кожен день дозволяли собі знущатися над Лупиносом. Дружина Лупиноса описала процес введення ін'єкцій:«Давали сірково-масляні уколи. Один укол, здається, під лопатку, від нього температура тіла піднімалася до 40 градусів, людина ставала неадекватною. Набиралась гуля, як куряче яйце, і розсмоктувалась протягом місяця. Йому давали чотири перехресних уколи – два під лопатку і два у сідниці», – розповідає Ольга Герасик.Уже Горбачов під тиском Заходу у 1983 році звільнив Анатолія Лупиноса. Помер поет у 2000 році у віці 63 років.
Ще одним в'язнем радянської психіатрії був Микола Плахотнюк – дисидент, лікар та громадський діяч. Вимагав у листах до Міністерства освіти повернути українську у навчальний процес, за що його звинуватили у антирадянській пропаганді. 12 січня 1972 року Миколу Плахотнюка заарештували.
У акті судово-психіатричної експертизи зазначено, що «Плахотнюк розмовляв виключно українською мовою, хоче добре знав російську, окремим особам обурювався, що навчання в школах та вузах України відбувається російською, вважав, що на Україні – русифікація. Неодноразово під час розмови наголошував, що Україна має бути вільною».Комісія прийшла до висновку, що у Миколи Плахотнюка шизофренія. У Дніпропетровській «психушці» провів 4 роки, загалом у психіатричних закладах СРСР – 9 років. Плахотнюк у свої книзі «Коловорот» пише, що на комісії його запитали, коли відбулось воз'єднання України та росії, на що той відповів: «Воз'єднання України з росією ніколи не було». Як наслідок, до Дніпропетровської лікарні Плахотнюк прибув з «гострим психозом на ґрунті націоналізму».За часів незалежності він став першим завідувачем Музею шістдесятництва. Помер у 2015 та похований на Байковому кладовищі.
Сказати точну кількість жертв каральної психіатрії неможливо. Наразі в архівах СБУ близько 1000 справ, однак реальне число може бути більшим у рази. Лікарі-кати не отримали ніякого покарання та продовжили звичайне життя після колапсу СРСР у 1991. Загалом практика каральної психіатрії проіснувала до кінця 80-х, тобто 20 років.
Аналітик центру дослідження безпекового середовища «Прометей» Павло Подобєд каже, що Amnesty International зафіксували критичну ситуацію з дотриманням прав людини у національних республіках рф.За словами Мустафи Джемілєва, окрім побиття, арештованих представників корінних народів також направляють на судово-психіатричну експертизу. Така ж ситуація в окупованому Криму. Людина, яка виступає проти окупації, для росії сьогодні є потенційно божевільною.Тимчасово повірена США в ОБСЄ Кортні Острієн у своєму звіті зазначила, що станом на жовтень 2021 року відомо про 49 випадків застосування каральної психіатрії на території тимчасового окупованого Криму.
Водночас правозахисник та дослідник каральної психіатрії Роберт ван Ворен підкреслює, що винищування непокірних людей через примусове лікування фіксують і нині. Зокрема в окупованому Криму, де репресують кримських татар.
«В 1991 році, коли розпався Радянський Союз, всі думали, що історія зі зловживанням психіатрії в політичних цілях закінчена. Але в моїх справах це відновилося в 1994 році, коли були зафіксовані два випадки в Туркменістані. Тоді знущання вдалося зупинити завдяки великій спільноті психіатрів з колишнього Союзу, які підготували до влади заяву-протест. На жаль, сьогодні ми бачимо, що в росію це знову повернулося, знову застосовують психіатрію в політичних цілях, ставлячи діагноз “шизофренія” або “вялотєкущая шизофренія”, які дуже давно не використовувалися. Тому зараз ми готуємо звіт з новими справами, який опублікуємо через кілька тижнів, — заявив Роберт ван Ворен. — Найскладніші справи — серед кримських татар, яких зараз репресують в окупованому Криму. Саме так за допомогою психіатрії авторитарні, тоталітарні держави, навіть демократичні, позбуваються людей, які думають інакше».
