Сі Цзіньпін на весь світ принизив Путіна

Кремлівський "бункерний щур" остаточно перетворився на вигнанця міжнародного рівня, навіть лідер КНР сторониться його.

Про це свідчить нещодавня зустріч Владіміра Путіна із Сі Цзіньпіном на планових двосторонніх перемовинах у Пекіні, передає інформаційна агенція "Останній Бастіон". Те, що сталося з чинним президентом РФ у комуністичному Китаї – остаточне оформлення сюзеренітету Пекіна над Москвою.

Воно, як годиться на Сході, закріплене обрядом публічного приниження васала й визнання ним верховенства влади свого сюзерена. Символізм і ритуали у культурі китайців мають надзвичайно важливе значення; навіть незначні здавалося б нюанси несуть у собі цілком конкретний посил, про що мали б знати у Кремлі.

Предтечею публічної ганьби та приниження Путіна стала поспішна втеча з Казахстану так званих "миротворчих" військ ОДКБ після одного, але гучного окрику Пекіна. Так, на селекторну нараду, яку провів товариш Сі Цзіньпін 25 січня з ватажками режимів колишніх совєцьких середньоазійських республік, показово не допустили кремлівського "бункерного щура".

Апофеозом загальної картини стала подорож Путіна до КНР на уклін "старшому братові" з Піднебесної. Китайці скрупульозно підготувалися до приїзду, щоб уже ні в кого більше не виникало запитань, на кшталт «Who is who in global politics?».

Варто розкласти все по поличках, хоча б у загальних рисах. По-перше, літак Путіна посадили не в урядовому аеропорту (як годиться у таких випадках – прим. ред.), а відвели туди, де сідають цивільні борти; по-друге, влада КНР скоротила кількість осіб, які зазвичай супроводжують кремлівського "бункерного щура", з 25 до 6; по-третє, біля трапу літака Путіна з китайського керівництва ніхто не зустрів, навіть Сі Цзіньпін не вийшов.

Але й на цьому ганьба для наступника Боріса Єльцина не закінчилася. Далі товариш Сі Цзіньпін відмовився потиснути Путіну руку, демонстративно відійшовши від васала, що наближався до нього, і поглядом вказав йому на місце, куди той повинен встати.

На відкритті чергових зимових Олімпійських ігор кремлівський "бункерний щур" сидів на самоті в якомусь закутку (див. про це тут – прим. ред.), поблизу нього не було взагалі нікого. Путін виглядав як ізгой, якого навмисно й показово ізолювали від суспільства.

Тепер – до найголовнішого, до підсумків зустрічі двох очільників азійських держав. За інформацією з відкритих джерел, у Пекіні Москву примусили укласти спільну декларативну заяву, яка нічого не означає і ні до чого зобов'язує.

Натомість як і належить васалу, Путін привіз китайському імператору цінні дари. Про що йдеться?

1. Постачання природного газу та нафти до комуністичного Китаю з РФ буде збільшено у рази, при цьому енергоресурси продаватимуться КНР практично за собівартістю. Китайці ж перепродуватимуть це блакитне паливо іншим країнам і заробляють на ньому щонайменше $3 мільярди на рік.
2. Кремль збільшить постачання лісу і лісоматеріалів на вимогу Пекіна, у зв'язку з чим китайці, за добровільного сприяння путінського режиму, стають найбільшим постачальником деревини у світі.
3. І найголовніше, про що мовчать усі ЗМІ РФ – Путін подарував Сі Цзіньпіну 4,7 км² (майже 500 гектарів) землі на Далекому сході! Нехай вас не вводить в оману незначна площа цієї ділянки, адже відомо, що Кремль уже додатково здав величезні землі у Сибіру "в оренду" КНР на 50 років.

У відповідь на вищеперераховані "дарунки" Путін отримав від голови Компартії Китаю... лише розпливчасту обіцянку співпраці. І все, нічого конкретного і змістовнішого за слова!

Розрахунки Кремля на те, що Пекін стане на його бік, спробує якось "прикрити тили" РФ на випадок масованих санкцій Заходу у відповідь на вторгнення в Україну і згодиться погасити витрати, – не справдилися. А все тому, що для КНР американський і в цілому західний ринок важливіший за путінські забаганки.

Тож усі спроби Кремля намалювати картину міцної стратегічної дружби двох держав наткнулися на сувору реальність. Для Пекіна РФ є лише сировинним придатком і ні про яке рівноправне стратегічне співробітництво, а тим більше союз, не може бути й мови, ні тепер, ні коли-небудь у майбутньому.

Для Пекіна Кремль може бути корисним лише у двох якостях. По-перше, як постачальник безплатної сировини, а по-друге, як шкідник, що створює проблеми для стратегічного супротивника США, тим самим відволікаючи його від протидії глобальній експансії КНР.

Водночас китайці цілком можуть зайняти нейтралітет і почекати, який із трупів їхніх ворогів пропливе річкою – американського чи російського (переконані, що другого – прим. ред.). В обох указаних випадках Пекін отримає дуже значний бонус: або території РФ, що програла, або Тайвань у разі програшу США.

Що ж стосується Московії та її панівної верхівки, то її доля за будь-яких сценаріїв залишається непривабливою, адже московський улус Джучі реформувати неможливо за визначенням. Напружена ситуація посилюється і тим фактом, що вперше в історії Московії на чолі країни стоять не державні діячі навіть зі збоченою ідеологією, а банда карних злочинців, яка волею випадку опинилася при владі та яка хоче правити "залізною рукою" як Сталін, а жити "на широку ногу" як Абрамович.

Між тим, "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам, що комуністичний Китай впевнено перетворює путінську Московію на власний сировинний придаток.