Славний син Полтавщини — Іван Третяк

27.10.2014, 08:50
Славний син Полтавщини — Іван Третяк

Навіть старше покоління, почувши це прізвище, обов'язково згадає уславленого воротаря хокейної збірної СРСР Владислава Третьяка. Утім, його прізвище має звучати як Третяк, а найуславленішим його «носієм» був Іван Мойсейович Третяк – радянський полководець. Один з не багатьох, хто був удостоєний найвищих звань Радянського Союзу як за бойовий подвиг, так і за ратний труд: Героя Радянського Союзу і Героя Соціалістичної Праці

Іван Третяк народився 20 лютого 1923 року в селі Мала Попівка Хорольського району Полтавської області в селянській родині. Його батько Мусій Ілліч і мати Парасковія Омелянівна були потомственними селянами, тому й сина свого бачили спадкоємцем хліборобського роду. Тож, закінчивши семирічку, Іван вступив до Полтавського сільськогосподарського технікуму. Навчався старанно, але 1939 року, коли відбувалися бойові дії в районі ріки Халхін-Гол, він, незважаючи на непризовний вік, пише листа Народному комісару оборони СРСР Клименту Ворошилову з проханням направити у військове училище. Як не дивно, але прохання сільського хлопця з Полтавщини нарком задовольнив. І вже в листопаді 1939-го Третяк їде до Астрахані, де, успішно склавши вступні іспити у стрілецько-кулеметне училище, стає його курсантом.

Напередодні Великої Вітчизняної війни 18-річний Іван Третяк отримав звання лейтенанта. Його мрія – захищати Батьківщину – здійснилася в грізний час! У складі 19-ї стрілецької бригади, сформованої здебільшого з курсантів військових училищ, молодому командирові роти довелося брати участь в оборонних боях на Західному фронті, відступати… Після першого кульового поранення в січні 1942 року, виписавшись з госпіталю, Третяк отримує призначення в 5-ту армію генерала Леоніда Говорова. У прославленому з'єднанні заступнику командира батальйону Івану Третяку довелося пройти, як кажуть, Крим і Рим. Через кілька місяців він стає командиром стрілецького батальйону, заступником командира полку. У серпні 1944 року майор Третяк стає командиром 87-го гвардійського імені М.В.Фрунзе стрілецького полку, створеного ще в роки громадянської війни. А було йому тоді лише 22!

…Літо 1944-го. Попереду – Пушкінські Гори, добре знайомі за книгами місця, де жив і творив великий російський поет. А попереду, за вісімдесят кілометрів, – невелике містечко Опочка. Перед комбатом Третяком командир дивізії генерал-майор Андрій Стученко поставив бойове завдання: відірвавшись від наступаючих полків дивізії, прорватися до річки Великої, форсувати її й у взаємодії з танкістами комбата Івана Кравченка заволодіти околицею містечка. Нічний бій був швидкоплинним і застав супротивника зненацька. Завдання було виконано. 15 липня 1944-го Опочка, окупована ворогом ще 5 липня 1941 року, була звільнена.

Комбат Іван Третяк і командир кулеметного відділення гвардії старший сержант Олександр Дятлов були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. А вже в післявоєнні роки Іван Мойсейович стає і почесним громадянином міста Опочка.

На початку листопада 1944 року, вже будучи командиром полку, Третяк отримує третє тяжке кульове поранення. Та після госпіталю знову повертається у рідний полк і бере участь у розгромі Курляндського угруповання німецьких військ.

…Після війни Іван Третяк вступив до Військової академії імені М.В.Фрунзе, закінчивши яку, став заступником начальника відділу бойової підготовки 11-ї гвардійської армії. Але штабна робота обтяжує бойового командира. Через рік він подає рапорт з проханням перевести його на командну посаду. Бажання Третяка збулося: він стає командиром 75-го гвардійського мотострілецького полку 26-ї гвардійської Східно-Сибірської Червонопрапорної ордена Суворова II ступеня мотострілецької дивізії. А у 1956 році полковник Третяк приймає командування цією дивізією й отримує звання генерал-майора.

І знову – Москва. Цього разу – Військова академія Генерального штабу ЗС СРСР. Іван Мусійович закінчує її із золотою медаллю й отримує направлення до 18-ї загальновійськової армії на посаду начальника штабу. Через півроку його направляють до Групи радянських військ у Німеччині – начальником штабу 3-ї загальновійськової армії. Чотири роки служби, інтенсивного бойового навчання дозволили генералу оволодіти знаннями і досвідом з керівництва великим військовим з'єднанням.

У 1964 році – нове призначення: приймає командування 4-ю загальновійськовою армією Закавказького військового округу. Незабаром йому присвоюють звання генерал-лейтенанта і призначають командувачем військами Білоруського військового округу, а з 1976 року – військами Далекосхідного військового округу. За 16 років служби на цій посаді Іван Третяк стає й генералом армії.

Третяк обирався депутатом Верховної Ради СРСР чотирьох скликань. До речі, обирали його депутатом і земляки – полтавці. У 1982 році Указом Президії Верховної Ради СРСР Івану Мусійовичу присвоюють звання Героя Соціалістичної Праці. Не багатьох воєначальників за часів СРСР удостоювали такої честі – носити на грудях ці дві зірки – за подвиг і за труд.

З 1986 року Третяк – головний інспектор – заступник міністра оборони СРСР. Пізніше – головком військ Протиповітряної оборони – заступник міністра оборони СРСР. У листопаді 1991 року, прослуживши в армії 52 календарних роки, Іван Мусійович вийшов у відставку.

Він нагороджений чотирма орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Кутузова III ступеня, Олександра Невського, Вітчизняної війни I ступеня, двома орденами Червоної Зірки, двома орденами «За службу Батьківщині у Збройних силах», трьома іноземними орденами, багатьма медалями.

До речі, цікавий факт. Військовий журналіст Микола Афіногенов згадував, що коли на початку 90-х років уже в російській армії взялися реформувати протиповітряні сили, то вирішили запросили до начальника Генштабу всіх живих на той час главкомів. Покликали й Третяка. Зібралися, чекають… А Івана Мусійовича все нема! І ось нарешті двері кабінету прочиняються – і на порозі з'являється якийсь дідусь у пом’ятому брилі і з… авоською в руках, у якій лежить батон і пара пакетів кефіру. Це і був генерал армії Ван Третяк! Після цього, кажуть, серйозної розмови вже не вийшло.

Ось таким простим чоловіком доживав свій вік Іван Мойсейович. Він пішов у вічність 3 травня 2007 року на 84-му році життя, похований у Москві.

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.


Читайте також:
Археологи мають підтвердження існування селища скіфського часу на Інститутській горі у Полтаві.
23 вересня, 15:19
Біографії понад 500 українок, які віддали своє життя у боротьбі з більшовицькими окупантами, стали доступними поціновувачам історії.
23 вересня, 08:51
Автори сайту "Давня історія українського народу" пропонують свою версію подій минулого українського народу.
22 вересня, 15:07
14 дерев'яних саркофагів розкопали археологи у пустелі неподалік Каїру на околиці селища Саккара в Єгипті.
21 вересня, 10:04
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко скасував заборону на в'їзд в Україну російському співаку "Баста".
19 вересня, 08:59
Грунська сотня — одна з восьми територій у складі Гадяцького полку часів Гетьманщини.
12 вересня, 10:37