Історична правда без домішок ура-патріотизму і побрехеньок про дохристиянський пантеон вищих сил, яким споконвік поклонялися наші предки.
Не розуміємо, коли вельмишановні пани рідновіри ображаються на те слово: "язичництво". Це зараз язик – то орган і м'яз у роті, а у старі часи слово мало значення "народ", "плем'я".
Тому, язичництво можна тлумачити, як "народна віра". Власне, так воно і розумілося, коли запроваджувався цей термін – "віра народу", або у більш принизливому значенні "віра простолюду" (тобто, челяді, посполитих – прим. ред.).
Те саме значення має і прийняте в Європі слово "pagani", що латинською мовою означає "селюцтво", інакше – "віра селян". І щось нікого це не ображає...
Отже, з багатьох дискусій за останні 30 із гаком років, можна підсумувати, що панство в Україні не хоче вивчати те, у що саме, як воно твердить, вірує. Розберемося на доступних прикладах нижче.
У 980 році молодий, 20-річний київський князь Володимир (тоді він ще не був ані Великим, ані Святим, ані Красним Сонечком), який рік тому всівся на батьків престол, замислився над тим, що татко його з дідом і бабцею вогнем і мечем підбили під владу Києва чималі території, заселені численними племенами. Племена ті, наче, й рідня, але аж ніяк не єдиний народ.
Бабуня Ольга, після того, як Володимирів татко славнозвісний Святослав Ігоревич зачистив ті території від непокірних удільних князів, провела надпотужну адміністративну реформу. Вона дала такі ж надпотужні результати й значно укріпила князівську владу, але...
Але вже вона розуміла, що одним мечем та батогом людей купи не втримаєш; треба щось потужніше: ІДЕЯ! А що́ за Середньовіччя було найсильнішою ідеєю? Правильно. – РЕЛІГІЯ!
Княгиня Ольга вбачала таку релігію у християнстві. Тá князь Володимир язичником був, язичником жив, язичником і помер, хоча перше, що він замислив – це звести всіх головних богів в єдиний пантеон і впорядкувати його під княжі потреби.
Сказане – зроблене: неподалік княжого двору звели капище, де встановили три ідоли головних княжих богів і три "вселенських". Головним у центрі стояв, звісно ж, бог-покровитель князя і дружини, древній Перун; він же – бог грому і блискавки, бог-воїн і бог-каратель.
Але сам по собі Перун є давньою сутністю, народження якої сягає часів зародження індоєвропейських народів і вона, ця сутність, є в усіх тих народів під різними іменами: Зевс, Юпітер, Зевґетіс, Тор, Тараніс, Перкунас... І це тільки Європа!
Другим богом було обрано бога Сонця – Хорса, запозиченого у давнину в іранців через Хазарію. А от третім стояв у пантеоні Даждьбог – бог небесної вологи та світла, податель благ та багатства, а також родоначальник народу Русі.
Уся ця трійця складала Триглав (себто, триєдину сутність, яка стала уособленням єдності Русі, як духовної, так і державної). І саме Триглав/Тризуб став новим символом княжого роду Рюриковичів, який замінив собою двозуб Рюрикового Сокола.
Далі йдуть три боги, так би мовити, стихій:
Як бачимо, ані Велес, ані Сварог, ані Світовид до пантеону не увійшли. Бо Сварог, як показують сучасні дослідження, південніше Новгорода ніколи не бував і його отожнення з Даждьбогом притягнуте за вуха і викликане тим, що про нього багато говориться у "Повісті о полку Ігоревім", яку вже давно викрили, як чеську підробку, а у Чехії й, взагалі, у західних слов'ян Сварог дуже шанований бог – відповідник Даждьбога наших предків.
Також Сварога виставляє єдиним богом фальшивка "Велес книга". Автор цієї підробки тулить взагалі його індуїстське трактування і мало не напряму обзиває Сварога богом Вішну, а всіх інших богів оголошує його втіленням і грозиться прокляттями всім, хто так не вважає.
Світовида теж нема, бо його і не могло бути у Володимировому пантеоні, адже Світовид – це бог західних слов'ян – цілковитий відповідник скандинавського Одіна він же германський Вотан; підкреслимо, що найсхідніші сліди культу Світовида – Закарпаття.
Капище Велеса, бога покровителя худоби пастухів, співів та поезії, у Києві за часів Володимира, таки, було – на Подолі. Але у цілому ж окрім головних богів пантеону на Русі вшановували:
Замість висновку: шановні українці, хто хоче більше знати – ходіть до наукових бібліотек! Зверніть особливу увагу на відділ етнографії, а не замулюйте собі голови чужими вигадками.
Автор – Олександр Писаревський, фаховий історик-краєзнавець, ветеран АТО/ООС і боєць підрозділу Територіальної оборони міста Дніпро