Сьогодні методи ручного управління через смотрящих підмінили демократичні інститути

Багато хто мріє про диктатуру.

Це не дивно, бо бардак страшний, інституції не працюють, права рука не знає, що робить ліва, на бордах і по телевізору - патріотична пропаганда, на вулицях лютує ТЦК, депутатка змінює головкомів як рукавички, пів-Києва сидить на броні в ресторанах, а виробників дронів відправляють на передок... Одні воюють, інші відпочивають, одні крадуть, інші збирають з миру по нитці на найнеобхідніше на війні. Піночета на вас усіх немає...

Може, справді, нам потрібен диктатор, який наведе лад, відновить справедливість і змусить усіх працювати на перемогу?

Звісно, диктаторський режим може швидко навести лад, пересаджати корупціонерів і саботажників, мільйони людей відправити копати окопи і виробляти дрони. За диктатури ніхто не посміє брати хабарі за відмазування від мобілізації, і ніхто не зможе відмазатися.

Звичайно, армія швидко компенсує втрати, дронів побільшає, почнуть виробляти українські снаряди і ракети. Диктаторські режими вміють мобілізовувати всі ресурси на ведення війни. Можна навіть атомну бомбу зробити - адже КНДР змогла...

Чого не можуть диктаторські режими - не припускатися фатальних помилок.

Там, де все вирішує одна людина (або «5-6 ефективних менеджерів») - немає місця для інших думок. І тоді Муссоліні приймає фатальне для Італії рішення приєднатися до Гітлера. Гітлер - приймає фатальне рішення про напад на СРСР. Параноїк Сталін вирізає чверть країни і полармії напередодні світової війни. Путін ухвалює фатальне для росії рішення про напад на Україну у 2022 році.

Навпаки, правлячі кола демократичних країн, як-от Велика Британія і США, максимально використовували демократичні інститути, ухвалювали рішення колегіально з урахуванням багатьох думок, і всіляко делегували повноваження конституційним органам влади, а не «5-6 менеджерам».

Усю війну в Британії діяв Військовий кабінет із представників усіх політичних сил, парламент безперервно працював, заслуховував прем'єр-міністра й ухвалював найважливіші для країни рішення, які готували - колегіально - найкращі офіцери, економісти й промисловці.

У них депутат був бойовою одиницею, голова парламенту був величиною національного масштабу, міністр був міністром і відповідав за все у своєму міністерстві, і загалом у країні, командувач і головнокомандувач визначали тактику і стратегію війни, слухали підлеглих і відповідали за ухвалені рішення.

У підсумку демократія перемогла. Демократія змогла мобілізувати мотивованих людей (не примусово, а згідно із законом), виробити більше зброї і боєприпасів, спланувати і провести небачені до того десантні операції, нагодувати півсвіту, і навіть створити атомну бомбу.

Доти, доки в нас парламент не запрацює, доки міністерства і відомства очолюватимуть смотрящі, а не міністри, доки головком буде планувати бойові операції під страхом вкидання компромату, ми бовтатимемося між демократією і диктатурою під управлінням «5-6 ефективних менеджерів» та за тотальної безвідповідальності безіменних «фунтів», головне завдання яких - прикривати великий дерибан і ненаситну жагу до влади.

Тож питання не у формі правління, а в методах, і диктатура нам ніяк не допоможе, якщо це буде колективний «піночет» із 5-6 «ефективних» менеджерів. Диктатура тим і сильна, що спирається не на 5-6 осіб, а на тисячі старанних функціонерів.

Сьогодні методи ручного управління через смотрящих підмінили демократичні інститути, але не створили повноцінну диктаторську вертикаль. Тому система державного управління працює так погано. В умовах тотальної війни це небезпечніше, ніж диктатура, і точно гірше, ніж демократія.