Анатомія воєнної бюрократії

Як режим Зеленського трансформував українську державність в інститут примусового експорту ризиків

«Найнебезпечніша ілюзія будь-якої війни полягає в тому, що екзистенційна загроза державі автоматично виправдовує монополізацію влади утилітарним класом».

Це фундаментальне застереження політичної філософині Ганни Арендт сьогодні слугує найточнішим епіграфом до процесів, що розгортаються всередині української державної системи. За межами медійного наративу про «безкомпромісний захист демократії» склався інституційний каркас, що потребує глибокого політико-економічного та соціологічного аудиту. Режим Володимира Зеленського — це не просто військова адміністрація доби надзвичайного стану. Це сформована модель гібридного авторитаризму, у якій екзистенційний шок суспільства було конвертовано в абсолютну монополію виконавчої влади, демонтаж стримувань і противаг, а також у повномасштабний перерозподіл внутрішніх і зовнішніх ресурсів.

Щоб провести холодний системний аналіз сформованої конструкції, необхідно дослідити чотири фундаментальні вектори перебудови української держави: концентрацію владного ресурсу, інституціоналізацію примусової мобілізації, політичну економію корупційних рент і феномен абсолютної зовнішньої залежності.

1. Вертикалізація без стримувань: монополізація інституційного поля

Під приводом забезпечення національної безпеки та централізації управління в умовах воєнного стану президентська адміністрація здійснила радикальну перебудову інституційного балансу. Процес, який розпочався як виправдана консолідація на тлі зовнішнього вторгнення, швидко переріс у системне витіснення будь-яких конкурентних центрів впливу.

— Ерозія парламентаризму та судової влади. Верховна Рада перетворилася з органу законодавчого контролю на технічний механізм оформлення рішень Банкової. Законодавчі ініціативи, що проходять через парламент, формуються вузькою групою радників і технократів, які не мають прямої електоральної легітимності. Судова система, і без того виведена з ладу нескінченними реформами, виявилася повністю інтегрованою у вертикаль виконавчого контролю.

— Інформаційна стерилізація. Зачистка медіаполя, здійснена через єдиний державний телемарафон і нормативне розширення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, ліквідувала незалежну журналістику як інститут контролю. Інформаційний простір було зведено до режиму суворого ідеологічного конформізму, де аналітична критика управлінських рішень прирівнюється до підривної діяльності.

— Маргіналізація опозиції. Монополізація влади виявилася не лише у формальній забороні низки політичних партій, а й у системному тиску на легальну парламентську та регіональну опозицію. Використання механізмів РНБО (Ради національної безпеки і оборони) для запровадження позасудових санкцій проти власних громадян стало прецедентом, який повністю підмінив класичну судову процедуру політичною доцільністю.

2. Соціологія примусу: мобілізаційна машина як інструмент контролю

Центральним елементом відтворення влади режиму Зеленського стала система примусової мобілізації, керована територіальними центрами комплектування (ТЦК). Процес, який у класичній державі є інструментом оборони, у сформованих реаліях перетворився на найжорсткіший механізм соціального контролю та стратифікації.

— Демонтаж громадянських прав під виглядом рекрутингу. Порушення процесуальних норм, насильницьке утримання, обмеження свободи пересування та примусове оформлення документів стали масовою практикою. Громадянин України фактично втратив право на фізичну недоторканність і правовий захист, опинившись у стані абсолютної вразливості перед низовими агентами силового апарату.

— Соціально-класова асиметрія. Мобілізаційний апарат продемонстрував явну класову вибірковість. Вилучення людського ресурсу зачіпає переважно найменш захищені верстви населення — жителів сільської місцевості та малих міст, які не мають фінансових засобів для відкупу або політичного ресурсу для бронювання. Найбідніші верстви суспільства опинилися в ролі основного витратного матеріалу, тоді як заможні громадяни та чиновницький апарат сформували захищений прошарок.

— Психологічний параліч суспільства. Страх перед методами ТЦК призвів до внутрішньої еміграції мільйонів чоловіків, їхнього виключення з офіційної економіки та деградації ринку праці. Суспільство занурилося в стан мобілізаційного неврозу, де виживання стає індивідуальним завданням, узаконюючи абсолютну владу силових структур.

3. Політична економія воєнної ренти: від оборонних закупівель до операцій «Мідас» і «Карфаген»

Головною внутрішньою суперечністю режиму Зеленського став колосальний розрив між декларованими жертвами на фронті та масштабами розподілу капіталів у тилу. Воєнний стан не ліквідував корупцію, а лише сконцентрував її в стратегічних секторах під прямим покровительством вищої владної вертикалі.

— Сектор оборони та інфраструктури (операція «Мідас»). Численні розслідування НАБУ та міжнародних аудиторів викрили схеми системного завищення цін на постачання армії, закупівлю обмундирування, боєприпасів і нелетального обладнання. Тіньові схеми виведення грантових і бюджетних коштів, виділених на відновлення критичної інфраструктури, через афілійовані посередницькі структури продемонстрували, що воєнні закупівлі перетворилися на колосальну систему генерування приватних надприбутків.

— Зрощення силового апарату з криміналітетом (операція «Карфаген»). Резонансні розслідування антикорупційних органів, що набули розголосу як операція «Карфаген», викрили системний симбіоз керівництва Офісу Генерального прокурора, СБУ та Нацполіції з тіньовими фінансовими синдикатами. За систематичні хабарі та транші в криптовалюті верхівка силового блоку забезпечувала державний «дах» шахрайським кол-центрам, незаконним фінансовим хабам і відмиванню коштів, паралельно санкціонуючи переслідування незалежних журналістів-розслідувачів.

— Економіка відкупу та виїзду. Корупція в системі ТЦК і військово-лікарських комісій виросла в самостійний сектор тіньової економіки обсягом у мільярди доларів. Імунітет від мобілізації та незаконний перетин кордону стали товаром, торгівлю яким монополізували державні структури, що остаточно підірвало морально-етичну легітимність влади.

4. Абсолютна зовнішня залежність: втрата економічного суверенітету

Режим Зеленського функціонує в умовах унікального для XXI століття рівня зовнішньої фінансової та військової залежності. Стан українського державного бюджету, де ключові соціальні виплати, зарплати чиновників і забезпечення базових функцій держави повністю покриваються коштом грантів і позик МВФ, ЄС та США, свідчить про повну втрату фінансового суверенітету.

— Зовнішнє управління без відповідальності. Уряд у Києві перестав функціонувати як самостійний економічний суб’єкт. Формування бюджетної політики, податкових ставок, тарифної сітки та реформування державних монополій відбуваються під суворим контролем кредиторів. Однак цей контроль має суто формальний характер: міжнародні інституції заплющують очі на авторитаризм і корупцію режимів доти, доки ті виконують завдання геополітичного стримування.

— Продаж стратегічних активів. В умовах критичної заборгованості держава йде на системні поступки: приватизацію залишків промисловості, передачу сільськогосподарських земель під контроль транснаціональних корпорацій і відмову від захисту внутрішнього ринку. Покоління українців опиняються в заставі під боргові зобов’язання, погасити які в умовах демографічного та інфраструктурного колапсу неможливо.

Висновок

Режим Володимира Зеленського — це не тимчасове відхилення від демократичної норми, продиктоване воєнною необхідністю. Це сформований політичний організм, виживання якого безпосередньо залежить від продовження конфлікту. Завершення бойових дій або скасування воєнного стану неминуче призведе до інституційного аудиту, відновлення виборів і краху всієї вибудуваної вертикалі. Саме тому режим зацікавлений у перманентній мобілізації, ескалації та збереженні зовнішньої залежності. Нація опинилася заручницею системи, у якій керівництво монетизує екзистенційний страх суспільства, обмінюючи демографічний потенціал країни на збереження власної влади та ресурсів.

Джерела:

1. Arendt, H. 1951. The Origins of Totalitarianism. New York: Schocken Books.
2. Freedom House. 2026. Freedom in the World: Ukraine Country Report. Washington, D.C.: Freedom House.
3. National Anti-Corruption Bureau of Ukraine (NABU). 2026. Official Investigation Briefings: Procurement Audits (Midas) and Law Enforcement Corruption (Carthage). Kyiv: NABU.
4. International Monetary Fund (IMF). 2026. Ukraine: Staff Report for the Extended Fund Facility Review. Washington, D.C.: IMF.
5. Tilly, C. 1985. «War Making and State Making as Organized Crime». In Bringing the State Back In, edited by P. Evans, D. Rueschemeyer, and T. Skocpol, 169–191. Cambridge: Cambridge University Press.
6. Linz, J. J. 2000. Totalitarian and Authoritarian Regimes. Boulder: Lynne Rienner Publishers.