Сон зеленої кобили

Жили-були собі Єрмак із Зеленським. Жили, не тужили, добра нагрібали. То мерина прикуплять, то пістолетиком "Форт 9" у Чорновол розживуться. На паелью з лобстерами вистачало, та й на заморські мандри ще по засіках нашкрібалося.

До тридев'ятого Оману взагалі поталанило надурняк злітати – на попутному килимі-самольоті з Мордору. «Ми – багаті, а ви – радійте», – влучно подякував цар Зеленський хмельницькій бабці за саморобну оду, задоволено похваливши себе за доречний парафраз народної мудрості. Мовляв, ще є порох у спідньому.

Царя тоді віршована дурня непевної фанатки так взяла за душу, що з найвеличнішої голови геть-чисто, практично на фік повилітали ляшкові перестороги не пити рістрето у людному місці! Клятим папарацям з УП тільки дай – з гімна пулю зліплять. Чи навспак?

І тут з царем сталася прикра, не передбачена генеральним планом робочої поїздки до стратегічного будівництва дитсадка у Давидківцях, несподіванка – зловив себе на невластивому для обраного сімдесятьма трьома відсотками душевному, майже людському порухові. Йому так закортіло понти поганяти, згадати криворізьку юність, що з царя вже майже вирвалося: «Я плачý!».

Але, подеренчавши мідяками, які силоміць всунула йому до кишені "на дорогу" тоді ще контактна Перша Леді (як не переконував, що їх в облдержадміністрації погодують), цар винувато зиркнув на Мендель.

Дівчина, глибоко ображена тим, що не відчуває царя ні одесним боком, ні ошуйним, сиділа сама не своя з жабою під серцем, немов з хреста знята, то ж губу закопилила і зробила вигляд, що царя знати не знає і його проблеми – проблеми держбюджету. «Диви, з характером наше прес-аташе! Таке у команді – за двох Богданів піде!», ‒ цар подумки зробив зарубку у списку на Державну премію у галузі публіцистики.

Перевів погляд на Єрмака. А того двічі хльоскати не треба – ад'ютант його превосходительства, а інколи й саме превосходительство, негайно задіяло "план Б".

За цим планом конфлікт у хмельницькому кафе, адміністраторка якого пані Ольга з вигуком «Вау, цар!», плюнула на пандемічний карантин, мав вичерпувати придворний гіпократ Ляшко – пацана перший раз взяли у свиту, то кому ж і розплачуватися за all inclusive включно зі штрафами?

До слова, цар, теж не з лопуцька зроблений, на те вірнопіддане "вау" приємно ошелешеного адмінперсоналу відповів цитатою з попередньої роботи: «О, Ольга! Однажды обходя…».

Наштовхнувся на несхвальний погляд Єрмака, котрий знав сексистське продовження, знічено і непомітно для застілля заховав свою сонцесяйну, хоч і виснажену трудами праведними парсуну за філіжанку з вистудженим рістрето.

Тепер за ту чашку, з якої утолив свої печалі цар, місцеві живодери-бариги-посіпаки дають немалі гроші, але пані Ольга жадним способом не ведеться на тимчасовий прибиток. А як з царя станеться, і піде цар на другий термін – те горнятко із залишками рістретової гущі нестиме золоті яйця!

Тож довелося царевим піддячим конституцію погортати та ткнути носом надто допитливу провінційну Феміду у статтю про непідсудність помазаника. «Нє лєпо лі ни бяшеть братіє начаті!», — як завжди невпопад зауважила на те Венедіктова.

От цікаво, невже б засудити наважились? До виправних дорожніх робіт? Ніби якогось Порошенка? ‒ цар уявив себе з кайлом на дорозі М-20 Харків-Щербаківка, крадькома ковзнув контрольно-ревізійним поглядом продюсера вдавано відданими обличчями найближчих соратників і зробив сумний висновок: «Здадуть, не моргнувши».

Із-за плеча луною прокотилась гірка образа найближчої донедавна людини, котра так і не стала генпрокурором: «Казав, не роби з країни посміховисько!». Цар звично махнув на мару п'ятірнею: «Уйді, разбойнік!». За плечем царя на ненадовго вгамувалися...

«Піду краще з лука постріляю, ‒ рвучко випростався над столом, підданими і Хмельниччиною півтораметровий цар. – А то скажуть, що каву пити приїздив».

Тут і казочці кінець, а хто слухав, той – не слуга народу!