Пробачати не треба лікувати

Панове, запитання до всіх, хто засинає не відразу, кого, бува, ні-ні та й помучить совість, хто позиціонує себе українцем принаймні у День вишиванки, на Різдво і на Кирила та Мефодія – чи треба пробачати заблукалі душі списочно-електоральних земляків, котрі рік тому у кількості мало не кожного другого вирішили спорядити блазня на стезю Мойсея? Поводирем. Без здачі аналізів. Прямо зі стадіону.

Зараз серед них набирає розгону рух за розкаяння. Вони кажуть, що те було наслане, що хотіли як краще, що отруїлись наколотим шоколадом. Припустимо. І рекомендуємо з покутою поспішити, бо над обома дніпровими берегами вже відчутно пахне смаленим. Коли б не покришками. 

І не тому, що агресивна душа радикала харчується винятково розіп'ятими слов'янськими хлопчиками і курськими снігурами, втішається майданами і спить та баче покоцаного Шуфрича.  

Авжеж, не тому, що «не убий і не убитим будеш». До слова, аспект віри після демонстрації ідіотизму з «храмом воскресіння преподобного Шойгу» у парку «Патріот» під Москвою взагалі втрачає будь-які сенси. Нормальний бог, існуй він насправді, та й ненормальний теж, узрівши подібну наругу над його Іменем, спалив би той витвір схибленої уяви разом з головною реліквією – гітлерівським кашкетом!

А щирих шанувальників генітального мистецтва, котрим оце почало розвиднятися, не пробачаємо тому, що тимчасове потьмарення кори головного мозку не є предметом для оціночних суджень у контексті навіть диванної політології. Тому, що зловлена масою «зелена вивірка» («бєлочка» на общєпонятном для тієї маси – авт.) – предмет польової психіатрії.

І потребує цей предмет не прощення чи виправдання, а тривалого лікування. У більшості випадків – безрезультатного.

Згадайте хмельницьку бабцю-кликушу з  декламацією оди на честь зеленого гостя. Вияв глибинного зáхвату електоральної одиниці вартий повторення: «Шоб був здоровий і щасливий! / А також вся його сім’я./ Володимир Зеленський приїхав в село – навколо нього все зацвіло. / Він настрій подняв усім людям в хатах. / Сказав президент, щоб всі жили щасливо. / Приблизиться мир, настануть жнива. / Малеча й дорослі навчатися будуть. / Комбайни та техніка в поле прибудуть.

Чимось відрізняються від «віршів» непевної хмельничанки підозри, висунуті ОГПУ п'ятому президенту: томос – це розпалювання релігійної ворожнечі, а перехід катерів своїми водами до свого порту – зрада батьківщини?!

Нарешті, до моралі. Очевидно, що монобільшість зазембованого соціуму має повне право на звинувачення нашого брата-опозиціонера у зневазі до «народу'73». Мовляв, називати ближніх «не сповна айк'ю» недемократично і невиховано. Сиплються інвективи, мовляв, розколюємо націю, давайте об'єднуватися.

Ну-ну, нам що, вступати до ірреальної партії слуг народу? І блазня услід за показово толерантним Ганапольським іменувати президентом? Так вже під вечір доведеться визнати Киву осудним, Медведчука – кумом Зеленського, а Венедіктову – правничкою. Так, а здоровий глузд?  

Марність своїх зусиль зупинити овечу ходу усвідомлюємо, бо пилюга, піднята бидлом, якому байдуже, куди його женуть, закушпелила не те що європейські горизонти, а й зелений писок у дзеркалі. Вакцини проти схиблення, на відміну від ковід-19 (тут шанси зберігаються), не варто чекати: надія знову на тих, хто скандував «антизелені непристойності» у четвер увечері під вікнами обсервації на Банковій.

Блазень чи будь-який інший вуличний скоморох з виставленими на загал фізіологічними відхиленнями від заздрісного стандарту попередника міг би видатися потішним, навіть по-криворізьки безбашенним. Але обсяг підгребеної під себе влади вже викликає у люду занепокоєння, а інколи й виправданий жах.

Образ невисокого на зріст, жвавого нелоха, трохи картавенького Супер-моно став еталоном у завсідників велюрової веранди, то ж високуваті прилипали тепер, попадаючи у поле зору Не Маючого Страху Захворіти На Корону-19 (звісно, 20, 21… з 24-им включно), змушені пригинати голову чи згинати коліна. Наскільки це смішно? Пані та панове?

Рецепт? Будь-який мудрагель випише час. Оце те, що лікує – повільно, непомітно, по крихті вичавлюючи раба з кожної інфікованої байдужістю, манкурством, руським міром, ідіотизмом малоросійської душі. Інтенсивна терапія, як на нас, полягає в щоденному посиленні тиску мовою, армією, Шевченком, «Прямим» каналом, людьми на майданах. Навіть вірою, доки вона ще працює на Україну.