Як Пушкін скупався у Дніпрі та на все життя зненавидів Україну
Правдива історія, заснована на споминах очевидців подій початку ХІХ століття і народних переказах.
У 1820 році по дорозі до нового місця служби у Кишиневі, Алєксандр Пушкін важко захворів на запалення легенів. Причиною стало купання у річці Дніпро, коли він зупинявся в Єкатерінославі (нині місто Дніпро – прим. ред.).
Настільки важко, що Ніколаю Раєвскому навіть довелося вивозити його наприкінці травня того ж року для лікування до Кавказу і Криму. Старі люди розказували, що сталося те на Амурі (місцевість у Лівобережній частині міста Дніпро, переважно населена циганами – прим. ред.).
Так ось... Вирішив Пушкін після справ на Амурі помитися, пішов до річки, звісно ж. Там, на Амурі у нас – до Дніпра як рукою сягнути.
По дорозі до річки зустрів він старого цигана. Той чемно привітався з невеличким чоловічком екзотичної зовнішності:
- Слава Україні!
Пушкін злякано відсахнувся, пробурмотівши у відповідь перше, що сплило в голову:
- Ура! Мы ломим; Гнутся шведы...
Старий циган важко покачав головою. І тихо сказав:
- Ай, гаджо баличо! Дадивес джюва кхандел, теся – мерел!
І якось дивно склав пальці вслід Пушкіну, котрий йшов до Дніпра скупатися. Звісно ж, Раєвські його потім майже врятували, вивізши з Дніпра. Але старий циган зарубочку собі на гітарі накреслив...
Звідтоді Пушкін так зненавидів Україну, що вже не міг ступити на її землю. Знай-бо, гаджо (росіянине), тобі тут не раді, бо ти – баличо (свиня).
Автор – Ігор Куліковський, співробітник Дніпровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького
