Спікер міняє смушки

Ще з часів припинення повноважень КПРС як «розуму, честі і совісті епохи» не підтримували радикальних методів власного очищення від ідеологічної скверни через самоповішення, самовідстріл, самоутоплення.

Ми не були схильними пов'язувати з глибоким ідеологічним катарсисом й самовикидання (різновид піар-суїциду) бонз з вікон партійних штабів – від решток «прозрілих» надто смерділо золотом партії. Та й рішення щодо останнього прольоту важко було вважати власне їхнім.

Навіть відречення якогось нувориша від батька-парторга через обласну газету сприймали як винятково рекламний крок нахабного підросту, який ото саме замірявся на теплі вакації у віднині «демократичних» структурах.

Зауважимо, що серйозніші вакації в серйозніших структурах, що відкрились у буремні 90-ті, привселюдних відречень від марксизму-ленінізму й не потребували – там питання призначень і відставок вирішувались здебільшого стрілецькою зброєю.

Інколи пластидом, яким було «звільнили» з посади і президента футбольного клубу «Шахтар» та за сумісництвом короля Донбасу початку 90-х – Ахатя Брагіна, вужчому колу відомого як Алік Грек.

До речі, зацікавленим і ще не обізнаним радимо зазирнути осюди й дізнатися, зокрема, що Борис Колесніков (тоді керівник Центрального ринку) та Ринат Ахметов (тоді експедитор магазину, яким керував Брагін) буцімто належали до бригади Грека. Як полюбляє на люди приколюватися Матвій Ганапольський: «Ну, і так далі, ви ж розумієте».

Перепрошуємо за довгувате переднє слово, але й до звинувачень типу «а де ти був, коли Ісуса Йосиповича розпинали?» ставимося з розумінням. Атож, до Дмитра Олександровича Разумкова, поки що спікера Верховної Ради України.

Критичні болти арбалетів (до чого оце згадалася навіжена полтавська арбалетниця з 11-ої школи, може, на дощ?) б'ють пана Разумкова практично в одне місце: одного із Зе поля ягода. І коли розпинали Порошенка, стояв поряд. Ба, більше – і підсаджував, і розпинав.

А якщо відкинути, люди, чистоплюйство? І, як це й годиться прагматику третього десятка першого століття третього тисячоліття (йо! куди нас занесло!), помізкувати над простою як хвіртка колізією – чи варто гудити злочинця за щиросерде розкаяння і за намір висвятитися на щось пристойне? Ще за життя, яке таке коротке? Особливо – політичне.

Бачите, із Жана Вальжана (земляк Іудушки-Макрона, каторжанин, засуджений на дев'ятнадцять років за крадіжку хліба для сім'ї своєї сестри, читайте Гюго – прим. авт.) зрештою вийшов практично апостол.

Авжеж, з пана Дмитра, вихідця з пристойної родини, ніхто не знімає вини за докладені ним неабиякі зусилля для впихання нації у мішок із зеленим гімном. Чомусь віриться, що ночі у спікера наразі спливають у кошмарах і холодному поту від щоденного паскудства формально колишніх однопартійців. Принаймні, очі у нього ще до ковіду були постійно притуманені мислю: «знав би – повбивав маленькими».

Маємо факт: голова Верховної Ради України Дмитро Разумков по-дорослому пішов на розрив з трускавецькою монобільшістю, діджеєм Арахамією і нездоровим глуздом. Чітко прогнозуючи своє політичне небуття вже найближчого місяця.

Адже про колишнього спікера ВР Вікіпедія вже невдовзі буде ощадливо інформувати як про колегу вікопомного Плюща, сина народної артистки України, актриси Київського національного театру російської драми ім. Лесі Українки Наталі Кудрі і заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони України Олександра Разумкова (1997-1999). Можна припустити, що належність младорегіонала Дмитра Разумкова ще й до бригади зелених пройдисвітів навряд чи буде сприйматися прозрілими нащадками як чеснота.

А щодо парламентаризму… На нього всядеться усіма огрядними кілограмами дійсний член (академік) Національної академії правових наук України пан Стефанчук.

Цей академік за тимчасової відсутності вже опального Разумкова поклав арбалетний, м'яко кажучи, болт на регламент і своє реноме, яке вже й до цього було віртуальним. Бо нардепу-академіку отримувати компенсацію з кошту державного бюджету за оренду житла у… рідної тещі було що два пальці.

На цьому академічному вульгарно-жлобському тлі меркне й младорегіональство Разумкова. Та то буде вже окрема гидка історія.