Співчуття як шлях до миру
Буддійське вчення у тлумаченні Хазрата Інайят Хана.
Хазрат Інайят Хан. «Послання». «Особливості шести Великих Релігій. Буддизм. Погляд суфійського майстра»
БУДДИЗМ
Буддійська релігія навчила людство відчувати співчуття до життя в будь-якій формі й у всіх його виявах. Центральною темою вченyя Будди була ахімса пармо дхармаха. Це був лозунг Будди, що означає непошкодження інших — ненанесення шкоди; це сутність релігії. І дивно бачити, що, хоча людство століттями вживало в їжу тваринну їжу, першим принципом тих, хто слідував посланню Будди, було відмовитися від тваринної їжі й жити на вегетаріанській дієті. Але можна спитати: «Це все? Чи означає вчення Будди лише стати вегетаріанцем?» Ні — вегетаріанство є лише принципом слідування ненасильству.
Перший крок до того, щоб не завдавати шкоди — це слідувати принципу ненасильства по відношенню до тих, хто поруч із нами, до людських істот. Дуже часто буває, що ви можете бути вегетаріанцем і при цьому завдавати шкоди. Йдеться про визнання братерства навіть із найнижчими створіннями. Це не означає, що Будда не знав поглядів інших великих учителів, які не звертали уваги на цю тему. Ні — його місія полягала в тому, щоб пробудити співчуття в серці людини. Віра Будди полягала в тому, що єдиний засіб від усього лиха, яке приходить до людини, — це ненасильство. І якщо ви вивчите всю філософію й етику, врешті-решт ви побачите, що це є сутністю всієї філософії: весь біль приходить тоді, коли не враховують болю іншого. Це відбувається автоматично.
Без сумніву, значно простіше сказати: «Не їжте тваринну їжу й переходьте на вегетаріанську дієту». Але хорошим навчанням у тому ж дусі було б бути усвідомленим кожну мить вашого життя, усвідомлюючи, що думкою чи словом, швидкоплинним поглядом, нахмуривши брови, тоном голосу, атмосферою, думкою чи почуттям ви можете завдати комусь болю. І коли ми дивимося на життя через цей принцип, життя стає таким глибоким, широким і наповненим сенсом і красою, що в кожному його напрямку ми знаходимо багато того, що можна робити, не вдаючись до окультних речей чи психічних таємниць.
Життя починає розкривати свою таємницю, щойно в серці виникає співчуття, щойно пробуджується найглибше відчуття до всього живого, з повагою до кожного, кого зустрічаєш, до всього живого: гідного й негідного, розвиненого й нерозвиненого, дурного й мудрого. Тоді погляд на життя змінюється. І внаслідок цього душа досягає того світу, якого так важко досягти в цьому житті, сповненому скорботи. Отже, ця статуя Будди є прикладом для наслідування: людини, яка протягом усього життя прагнула стати якомога більш співчутливою і досягти того спокою, який найважче здобути в цьому світі.
У буддійських країнах існує цікавий і прекрасний звичай. Полягає він у тому, що коли вмирає монах або вчитель, проводять урочисті святкування. Сенс у тому, щоб люди могли побачити, що той, хто присвятив своє життя Богу і істині й жив у співчутті, був звільнений від бід цього світу і піднявся на ще більш прекрасний рівень. Це ніби нагорода за все життя, що приходить через смерть. Якщо дивитися на це з такої точки зору, то це дуже гарна традиція.
Будда також навчав медитації, і його статуя — приклад медитативної пози, якої він навчав: медитації спокою. Нещодавно в Нью-Йорку я почув, що деякі учні східної думки запропонували встановити публічну статую Будди в Нью-Йорку. Потім я дізнався, що це зустріло спротив, і тому статую не вдалося встановити. І тут я подумав: «Уявіть собі, що сотні генералів, які воювали в війнах, мають свої пам’ятники скрізь, що нагадує про війни, катастрофи, насильство й убивства. Якби, для того щоб збалансувати все це, поставили один пам’ятник, який уособлював би мир — людину, що жила для людства, не для тієї чи іншої раси, а людину, яка навчала гармонії в світі і досягла спокою — одного такого прикладу було б достатньо».
