Споруди-привиди у Полтаві
Найперша з таких споруд – приміщення колишнього Петровського кадетського корпусу.
Утім, подібних приміщень у Полтаві чимало. «Будинком Бетмена» донедавна називали оригінальну архітектурну споруду на Першотравневому проспекті, яку ще наприкінці 90-х підприємство «Полтаванафтогазвидобування» почало зводити як бізнес-центр. Та, як то кажуть, доки суд та діло, підприємство втратило свою фінансову самостійність, а в столиці втратили інтерес до самого проекту. Не знайшлося до нього інтересу і в самій Полтаві. Точніше, приміщення тут мало кому виявилося по зубах — і фінансово, і технологічно... Адже «коробка» вражаючих розмірів уже стояла, і перепрофілювати архітекторський задум було непросто. Так споруда ця й тішила метких на слово полтавців, у яких назва «будинок Бетмена» була чи не найпристойнішою. Слава Богу, пару років тому приміщення зголосилася придбати Харківська юридична академія ім. Ярослава Мудрого, філія якої знаходиться у Полтаві за кілька сотень метрів від «будинку Бетмена», і нині тут зрештою облаштували «філію філії».
Справжнім осередком культури в мікрорайоні «Алмазний» був колись кінотеатр «Алмаз». На той час — один із найсучасніших у місті, він мав доволі цікаву архітектурну зовнішність, а головне — вдале розташування. Кінотеатр немов виринав зі скверу, а площу перед ним увінчував один із небагатьох у місті фонтанів. Тож жоден довідник, жоден буклет чи набір листівок про місто ніколи не виходив без фотознімка «Алмазу». А сама територія довкола була улюбленим місцем відпочинку жителів мікрорайону.
— Шкода, що таке привабливе місце ніяк не використовується. Там можна було організувати центр для відпочинку з басейном, тренажерними залами, дитячими секціями... Та все, що завгодно. І такий соціальний об’єкт міг би обслуговувати десятки тисяч чоловік, які мешкають у тому мікрорайоні, — каже місцевий житель Володимир Євченко.
У такій само безвихідній ситуації — і приміщення колишнього фарфорового заводу. Звісно, фарфору тут уже давно не виготовляють (а жаль!), але й саме приміщення, та вся територія заводу, схоже, перетворилися у «питання ціни на землю».
Та найбільшим «архітектурним привидом» міста по праву вважається головний корпус колишнього заводу «Знамено». Тим паче, що ця дванадцятиповерхова «коробка» стоїть поруч з трасою Київ—Харків, тож навіть гості міста обов’язково звертають на неї увагу.
Завод «Знамено» у радянські часи — один із найпрестижніших у роботодавців міста. Він працював на «оборонку», тут випускали унікальне електронне обладнання для систем ПВО, аналогів якому, кажуть, нема й досі... Що й казати, завод був «режимним об’єктом» і єдиним у місті підприємством, де виробничі приміщення — з першого по дванадцятий поверхи — були обладнані спеціальними шторами. Аби якась «вражина» не «видивилася», бува, якусь технологічну таємницю... Зате тепер приміщення не має уже ні штор, ні навіть вікон і дверей... Свого часу усе, на що спромігся новий власник будівлі, це «вирізати» і вивезти весь метал — ну, так, аби лишень саме приміщення не розвалилося!
Поки що встояло... До речі, на тлі цієї розрухи дуже кумедний вигляд мають торговельний центр, який розташувався в одному з колишніх приміщень того ж заводу «Знамено», і, звичайно, «Макдональдс». Як «торжество перемоги у холодній війні». Мовляв, на ПВО нам начхати, зате тепер у нас є гамбургери і хот-доги!
Ну, і вже абсолютно анекдотичний випадок із новітньої полтавської історії. Свого часу тут узялися споруджувати нове приміщення туберкульозного диспансеру. Споруджували-споруджували і «доспоруджувалися» до того, що питання стало руба: чи й далі фінансувати «безнадійне» будівництво, яке внаслідок такого тривалого «технологічного процесу» потребувало дедалі нових і нових затрат, чи плюнути і...? Вирішили, що дешевше «плюнути»: за рішенням сесії облради «довгобуд» ... розвалили і почали будувати нове приміщення. Оце по-нашому! Правда, коли добудують остаточно, поки що невідомо. Принаймні торговий центр «МЕТРО», який почали будувати неподалік значно пізніше тубдиспансеру, уже давно і успішно функціонує.
Отож, якби супергерой Бетмен надумав раптом отаборитися у Полтаві, то у місті і справді ще є чимало будівель, які могли б слугувати для нього базами. От тільки, де взяти такого супергероя, який би, зрештою, подолав тупість і продажність місцевих чиновників, а заодно додав би розуму і підприємцям, які звикли мати лише «все і зараз»?
Павло Долинський.
