Справа судді Гольник живе і процвітає
Кандидати на посаду судді Конституційного суду дивують своїми фантазіями.
Сподіваючись, що їх будуть оцінювати такі ж «розумні», як і вони самі.
Українські судді свідомо вказують недостовірні дані в деклараціях, продають нерухомість за готівку (що заборонено законом), не знають, коли було ухвалено Конституцію, але все одно прагнуть стати членами Конституційного суду (КСУ).
Все це стало відомо у результаті кількох десятків проведених публічних співбесід із суддями, правниками, адвокатами та науковцями, які прагнуть обійняти чи не найвищу для юриста посаду – судді КСУ. Відбір все ще триває, але вже викликав значний резонанс.
Під час співбесід ціла низка суддів без жодних вагань зізнались у правопорушеннях. Хтось ухвалював рішення, яке стосується його власного майнового стану, деякі судді заявили, що раніше можна було вказувати недостовірні дані в деклараціях (що звісно не відповідає дійсності). Крім того, служителі Феміди отримували подарунки від своїх родичів, представляли корпоративні інтереси своїх друзів та вказували неправильну вартість свого майна.
Щоправда, серед кандидатів є і ті, до кого не було значних зауважень щодо їхньої доброчесності та рівня кваліфікації. Проте деякі судді не просто порушують закон, але і вважають таку поведінку прийнятною.
OBOZ.UA ознайомився з десятками співбесід із суддями та юристами. Тепер розповідаємо, як для деяких кандидатів співбесіди перетворилась на гучні скандали.
Суддя прагне кар’єрного зростання та зізнається у порушеннях: найгучніша співбесіда відбору
Львів’янин Любомир Андрейчук, суддя Господарського суду Закарпаття, прагне кар’єрного зростання. Він одночасно подав свою кандидатуру на дві посади: в Апеляційний Господарський суд та в Конституційний. Андрейчук пояснив, що КСУ для нього в пріоритеті, але якщо не вийде, то все одно «хочеться професійного зростання», тому і подав документи на кілька конкурсів.
Андрейчук »скористався можливістю», його кандидатуру погодила Верховна Рада, і він пройшов, напевно, найважливішу співбесіду у своїй кар’єрі. Про неї написали найбільші українські ЗМІ, а в соцмережах з’явились сотні відгуків.
Виявилось, що Любомир Андрейчук, доцент Ужгородського національного університету, суддя Господарського суду та кандидат на посаду Конституційного судді, не знає, коли в Україні День Конституції. Після того, як Андрейчук не зміг відповісти на більшість запитань комісії, професор Василь Шакун, заступник члена ДГЕ (дорадчої групи експертів), вирішив поставити запитання зі шкільної програми: спитав, коли було ухвалено Конституцію і які вона містить розділи.
Суддя Андрейчук спочатку намагався відмовитись від відповіді. Але тоді запитання свого заступника підтримала членкиня ДГЕ Наталія Кузнєцова. Суддя знову завагався. «Хоча б рік назвіть?» – почулося із залу. Андрейчук таки назвав дату і... помилився на п’ять років. «1991 рік», – відповів суддя. «1996!» – почув він у відповідь.
Далі суддя нервово махнув рукою і після ще одного запитання фактично відмовився від заключної промови. Замість цього він подякував присутнім і побажав «мирного неба».
Андрейчук зрозумів, що суддею Конституційного суду йому, вірогідно, не стати. Проте попереду його очікувало найгірше. Запис співбесіди, яку зазвичай дивляться тільки представники професійної спільноти (що вже дуже неприємно для Андрейчука), подивилися сотні тисяч українців.
Ганебну помилку можна було б списати на хвилювання. Але насправді Дорадчій групі вдалось з’ясувати не тільки брак освіти. Будь-який кандидат має пройти співбесіду в ДГЕ. Туди увійшли: три іноземці та три українці, а також по одному їхньому заступнику. Це чи не найвпливовіші українські та міжнародні правники.
Від іноземців у ДГЕ потрапили:
- п’ята прем’єр-міністерка Польщі Ганна Сухоцька,
- колишній міністр юстиції Словенії Алеш Залар,
- голова Верховного Суду штату Огайо (США) Морін О’Коннор.
Від українців:
- віцепрезидентка Національної Академії правових наук Наталія Кузнєцова,
- професорка кафедри конституційного права Оксана Васильченко,
- ексголова Верховного суду Ярослав Романюк.
Під час співбесіди Андрейчук розповів, що вже 10 років їздить на роботу в Ужгород і повертається на вихідні у Львів. Для цього суддя долає відстань у 270 км за допомогою Blablacar. Поважні представники комісії, здається, про такий сервіс раніше не чули.
«Це авто кому належить?» – уточнила Кузнєцова. І хоча про можливості каршерингу відома українська правниця не знає, вона добре розуміє, що суддя мав декларувати житло в Ужгороді. Але не зробив цього.
У декларації треба було вказати, скільки Андрейчук коштів витрачає на оренду, хто надав це житло. Однак цих даних немає. За версією судді, він вже 10 років живе у різних родичів своїх друзів. А на запитання Кузнєцової, чому він не орендує квартиру і не задекларує її, суддя відповів, що власники не хочуть. Дійсно, якщо в декларації сказано, що суддя, наприклад, витрачає по 20 тисяч гривень у місяць на оренду квартири, то у податкової можуть виникнути аргументовані запитання, чому власник цього житла не платить податки з цієї оренди.
Але самого суддю це аж ніяк не виправдовує. Про деякі свої порушення Андрейчук зізнався сам. Більше всього дивує, що суддя так і не усвідомив, що в його діях здивувало комісію.
Наприклад, він продав свою землю за 4,5 млн грн і взяв готівку. А це заборонено законом (такі платежі мають проходити тільки безготівковим розрахунком). Суддя сам зізнався, що погодився, бо «покупці» так хотіли. Через неправильний наголос комісія не одразу зрозуміла, хто вимагав від судді порушити закон. «Хто?!» – уточнила Кузнєцова. На що суддя знову повторив: «покупці!».
Комісія отримала інформацію і про те, що на Андрейчука було виписано довіреність, щоби він продавав корпоративні права, отримував гроші від імені неназваного під час співбесіди підприємця. Суддя пояснив, що це його друг, який мав терміново виїхати з країни і тому написав довіреність, щоб замість нього його інтереси представляв суддя.
Колишній міністр юстиції Словенії пан Алеш Залар кількома питаннями підводив українця до того, що такі дії порушують принципи доброчесності. Адже суддя не має права займатись бізнесом, надавати юридичні послуги чи представляти чиїсь бізнес-інтереси.
Але переконати Андрейчука було неможливо. Довіреністю він так і не скористався, тому і порушень немає, вважає суддя.
«Як співвідноситься отримання завдання від фізичної особи представляти інтереси з продажу корпоративних прав з діяльністю судді Господарського суду?» – здивовано питає Алеш.
«Це моїм хорошим знайомим видано доручення. Він мав терміново покинути територію України…У нього не вийшло виїхати за кордон, тому доручення не було реалізовано» – виправдовується суддя.
«Але ви знайомі з принципами суддівської поведінки, Бангалорськими принципами? Ви ж прийняли цю пропозицію…» – не здається Алеш.
«Вважаю, що принципи не порушено, тому що доручення не було виконано» – відбивається суддя Андрейчук.
«Ви дійсно так вважаєте? А як ви думаєте, як ця ситуація може бути сприйнята очима стороннього глядача?» – все ще намагається переконати суддю колишній міністр юстиції Словенії.
«Вважаю, що буде сприйнята так само як мною» – впевнено відповів суддя.
І це далеко не всі «промахи» Любомира Андрейчука.
До співбесіди він підготувався значно гірше, ніж члени ДГЕ. На питання, де він взяв кошти на свою квартиру у Львові, він відповів, що кошти подарували батьки на його весілля.
А коли Алеш Залар уточнив, чому подарунок на весілля зробили за 9 місяців до самого весілля (тобто квартиру купили задовго до того, як суддя одружився), пан Любомир швидко знайшов відповідь: «До весілля готувались за рік до події».
Тобто за рік до весілля можна не тільки обирати місце та планувати свято, а і збирати подарунки. Принаймні якщо ви суддя Господарського суду Закарпаття.
У будь-якому разі співбесіда для судді не пройшла дарма.
Він щонайменше дізнався про те, що у своїй науковій роботі допустив самоплагіат. «Це я сам у себе списав?» – із посмішкою здивувався суддя.
Кузнєцова намагалась нагадати, що в Україні діє закон про Вищу освіту, є норми академічної доброчесності, які забороняють повторювати власні тексти, допускається лише самоцитування (так само як допускаються цитування й інших науковців).
Проте суддя не став робити вигляд, що розуміється в цих тонкощах. «Мені про це невідомо» – коротко пояснив Андрейчук.
Судді роблять помилки у деклараціях і беруть участь у тіньовій економіці.
Проректор Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Юрій Барабаш у своїй декларації не вказав, що його дружина отримала право користування автомобілями Porsche Cayenne і Toyota CAMRY.
Крім того, юрист припустився цілої низки різних помилок.
«Дійсно, є помилки, але вони вже мають хронічний характер і переходять з року в рік. Лише в декларації за 2022 рік – шість помилок» – обурився ексголова Верховного суду Ярослав Романюк. Мовляв, професор, проректор не знайшов, у кого спитати, як правильно заповнити документ.
Суддя Господарського суду Хмельницької області Максим Музика на запитання, чому він не декларував земельну ділянку у 2012-2013 роках, пояснив, що декларування до 2015 року було формальним.
Суддя Господарського суду Миколаївської області Олександр Ткаченко визнав, що порушив принцип недопущення конфлікту інтересів. Йдеться про те, що він визнав право власності ТОВ «Парма» на самочинно збудовані гаражі й отримав два гаражі. Також він визнав, що свідомо не виконав рішення суду, бо «це обов’язок виконавчої служби», а не боржника.
Окремо варто згадати розмову з кандидатом юридичних наук Олександром Радутним.
Експерти комісії знайшли його сторінку в російській соцмережі «ВКонтакте», а також старі записи на Facebook, де він поширював антиукраїнські меседжі, зокрема, розповсюдив допис про те, що «на Україні залишиться не більше 8 млн осіб» (дослівна цитата).
Радутний цю інформацію заперечив. А як аргумент заявив, що у довідці комісії під назвами груп була кнопка «вступити» (це підтверджує, що той, хто готував довідку, не є членом цих груп). Юрист вважає, що це аргумент на його користь (він чомусь вирішив, що автор довідки використовував його, а не свою сторінку?). Ось такий кандидат на посаду судді Конституційного суду України.
Це лише невелика кількість помилок, яких припустилися кандидати у судді Конституційного суду. Поки що перегляд співбесід із ними наводить на думку, що домогтись збільшення рівня довіри до української судової системи буде вкрай складно.
Також варто звернути увагу та фаховість ДГЕ. Вони не просто провели співбесіди, а розслідували діяльність кандидатів, перевірили факти, поставили під сумнів усі твердження, які не вдалось підтвердити документами. Шкода, що кожного українського суддю не може перевірити така комісія.
Тим часом конкурс на вакантні п’ять посад суддів КСУ триває.
