Стан протидії організованій злочинності

Організована злочинність протягом, щонайменше, кількох десятиліть залишається однією з найбільших небезпек для політичного та економічного розвитку багатьох країн світу. Найчастіше потерпають від її негативних впливів держави, які знаходяться в стані суспільно-політичних трансформацій. Не є винятком, на жаль, і Україна.

Особливою специфікою діяльності організованої злочинності в Україні, за висновком відомих вчених Олени Бусол і Богдана Романюка, є саме тісна взаємодія організованих злочинних груп (далі – ОЗГ) і злочинних організацій (далі – ЗО) із органами влади, в т.ч. і правопорядку, про що вони в Юридичному віснику України (№ 18-19 від 14-27 травня 2021 року) справедливо зазначили

Тому, ефективна протидія організованій злочинності потребує надзвичайної уваги та контролю з боку суспільства з тим, щоб наша держава в лиці як виконавчої, так і законодавчої та судової влади, навіть в таких умовах належно виконувала свої функції.

Але в Україні протягом останніх років все робиться, на жаль, навпаки і не виключено, що свідомо й навмисно.

Так, за останні роки, так званого, «реформування» органів правопорядку, в результаті ліквідації спеціальних підрозділів МВС по боротьбі із організованою злочинністю та корупцією та фактичного припинення дії Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю» повністю втрачені не тільки величезний масив накопиченої більше ніж за 20 років існування УБОЗ безцінної інформації про діяльність організованих злочинних груп та злочинних організацій в Україні, а й головніше – самі фахівці в галузі боротьби з організованими формами злочинності, які вміли документувати такі злочинні дії оперативно-розшуковим шляхом.

Непоправної шкоди спроможності держави ефективно протидіяти організованій злочинності заподіяли й законодавчі зміни, проведені впродовж останніх 10 років, коли було прийнято новий КПК України та внесено зміни до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», якими були значно ослаблені оперативні підрозділи органів правопорядку, в основному, через позбавлення права проводити оперативно-розшукові заходи (далі – ОРЗ) з метою розкриття вже вчинених злочинів. Така ж приблизно ситуація із діяльністю підрозділів по боротьбі із корупцією і організованою злочинністю СБУ, які також вже стільки років знаходяться в стані очікування їх ліквідації.

Створений із великим запізненням і в напівдієвому вигляді в системі Національної поліції «Департамент стратегічних розслідувань» також виявився неефективним, оскільки його підрозділи, знову ж таки, діють лише в центральному апараті Національної поліції та в обласних центрах, але, керівникам НПУ в областях не підпорядковані, а тому й говорити про будь-яку взаємодію із іншими її підрозділами, а тим більше – на місцях, ніяких підстав немає.

Не допомогло в посиленні протидії організованій злочинності й ухвалення нещодавно парламентом нового Закону, який, за твердженням ініціаторів, начебто, повинен був послабити  вплив так званих «злодіїв в законі». І не тільки тому, що в норми цього закону було введено ненормативну, відверто кримінальну лексику, а тим більше слова іншомовного походження. Це не принесло й не могло принести бажаного результату і з  іншої причини, бо основним мотивом його прийняття була реалізація намірів керівників МВС та Національної поліції звільнити їх підлеглих від кропіткої щоденної роботи по збиранню в межах процедури, передбаченої КПК України, доказів винуватості ватажків організованого злочинного світу у скоєнні вже передбачених КК України кримінальних правопорушень. Правда, цей закон не уточнив, а хто саме і на якій підставі буде визначити належність конкретної особи до такої злочинної категорії, бо в останніх не існує ні відповідних посвідчень, ні протоколів зборів (сходок) про обрання чи призначення на такі «посади» і т.д. А головне, що у відповідності до Конституції України лише суд може визнати будь-яку людину злочинцем.

І це ще не все. Саме про відсутність у нашої влади бажання протидіяти організованій злочинності свідчить навіть той факт, що в грудні 2014 року колишній Комітет ВР з питань боротьби із організованою злочинністю та корупцією був ліквідований, а замість нього був утворений Комітет ВР України з питань запобігання і протидії корупції. Тобто, про «злочинність в організованих формах» і в законодавчому органі теж не хотіли навіть згадувати, а не те, щоб контролювати виконання цієї специфічної функції держави.

І все це в сукупності неминуче і призвело до невтішних результатів у боротьбі із організованою злочинністю в нашій державі, як би зацікавлені відомства і їх керівники не намагались це приховати. Так, за  даними статистичних звітів Офісу Генерального прокурора, упродовж 2020 року всіма правоохоронними органами (окрім НАБУ), начебто, було  «викрито», як люблять вживати непрофесійно такий термін нинішні керівники поліції, СБУ та прокуратури, 356 організованих злочинних груп,  а також 21 злочинну організацію, що більше показників 2013-2019 років. Хоча, звичайно, мова йде не про розкриття таких злочинів, а лише про кількість зареєстрованих в ЄРДР кримінальних правопорушень, начебто, вчинених в організованих формах. У дійсності, про «викриття» злочинних груп і організацій можна було б вести мову, якби таким особам були б вручені повідомлення про підозру, а ще краще – направлені відносно них до суду обвинувальні акти про вчинення злочинів в складі ОЗГ і ЗО.

Тому, скільки б не говорили керівники органів правопорядку, перш за все, Національної поліції, про, так зване, «викриття» ОЗГ і ЗО, в т.ч. із  корумпованими чи навіть з міжнародними зв’язками, це аж ніяк не може свідчити про їх «здобутки».  На жаль, і безправна та безпорадна нині прокуратура також не реагує на відверту бездіяльність правоохоронців, безвідповідально підписуючи сумнівні звіти про їхню роботу. Хоча, з іншого боку, виникає й інше запитання: а що ж робити нинішнім керівникам так званого Офісу Генерального прокурора,  якщо навіть ВР України і Президент України вже стільки років (з 2016 року) ухиляються від приведення нині чинних законів про діяльність уповноважених органів, в т.ч. і «Про прокуратуру» та КПК України, до вимог Конституції України, яка передбачає зовсім інші, нові конституційні функції прокуратури?! А до чого це призводить, свідчать і послідуючі статистичні дані.

Так, відповідно до офіційних даних, у 2020 році загалом, начебто, у складі ОЗГ та ЗО вчинено 3 710 кримінальних правопорушень, що теж більше показників останніх 4-х років (2019 року – 2 437, 2018 року – 2 513, 2017 року – 1 727 та  2016 року  – 1 235). Хоча, знову ж таки, мова йде лише про кількість «зареєстрованих» таких злочинів, а не доведених  в установленому законом порядку і не підтверджених хоча б направленими до суду обвинувальними актами, вже не говорячи про обвинувальні вироки.

Аналогічно потрібно оцінювати й наявні статдані про кількість, як це зазначено у звітах, «закінчених розслідуванням» 3 595 кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення, що, теж, начебто, вчинені в складі організованих злочинних груп та злочинних організацій, бо форми закінчення досудового розслідування є різні: направлення обвинувального акту до суду, закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування за передбаченими КПК України підставами, в т.ч. і за відсутністю події і складу злочину, а також за недоведенням винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

Разом, з тим, що стосується навіть факту реєстрації такого виду кримінальних правопорушень, що нинішні керівники прокуратури і органів правопорядку чомусь видають як «виявлені» чи навіть «викриті», і їх розслідування, то і в такій інтерпретації реальних результатів протидії злочинам, вчиненим в організованих формах, до них виникає багато запитань і претензій.

Наприклад, якщо взяти факти привласнення, розкрадання майна або заволодіння ним шляхом зловживання своїм службовим становищем, то в загальній сумі таких кримінальних проваджень «закінчено» понад 160 проти 85-ти в позаминулому році, хоча це  значно менше ніж у 2018 році. В той же час, складені таким чином «звіти» про виконану роботу органів досудового розслідування чомусь замовчують, а скільки з цієї кількості розслідувано і закінчено проваджень за частиною четвертою (розкрадання майна у великих розмірах), тим більше, що за ч.5 (в особливо великих розмірах) їх закінчено лише 25 (або всього 15,6%)? Тобто, скоріше всього, більшість «закінчених» розслідуванням проваджень за ст.191 КК України належали до найбільш її простих форм (ч.ч. 1,2 і 3).

Теж саме можна сказати й про такі найбільш вразливі для суспільства, держави і громадян злочини та ще й в організованих формах, як умисні вбивства, нецільове використання бюджетних коштів, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), отримання неправомірної вигоди, шахрайство з фінансовими ресурсами, контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, або фальсифікованих лікарських засобів, які також явно залишались в минулому році поза увагою органів правопорядку.

Викликає занепокоєння і відсутність активності правоохоронців та прокурорів щодо протидії порушенню правил охорони або використання надр, за вчинення якого в організованих формах в минулому році закінчено аж одне (!) провадження (до речі, в минулі два роки – взагалі жодного), а тим більше незаконному видобуванню, збуту, придбанню, передачі, пересиланню, перевезенню, переробці так нашумілого всім бурштину, через який на тій же ж Рівненщині розгортались цілі «війни» із застосуванням навіть вогнепальної зброї та неодноразово проводилось безліч піар-кампаній з боку органів правопорядку й прокуратури, у той час як у 2020 році закінчено лише одне таке провадження. І, знову ж таки,  ще не відомо, чи було воно закрите, чи по ньому направлено до суду обвинувальний акт.

Не набагато краще працювали органи правопорядку та прокуратури і щодо «викриття» (а фактично – банальної реєстрації) та розслідування злочинів по створенню та керівництву злочинною організацією, навіть не дивлячись на прийняття фактично на їх користь нового закону щодо, так званих, «злодіїв в законі», бо за минулий рік за цією статтею КК України було закінчено лише 20 проваджень, що, наприклад, у п’ять разів менше, ніж у 2018 році – 116. На жаль, нинішня статистика не містить даних і про те, а скільки ж закінчено розслідуванням проваджень з метою притягнення до кримінальної відповідальності так званих «злодіїв в законі», скільком із таких осіб повідомлено про підозру за ознаками цієї статті КК України, а, тим більше скільки направлено таких обвинувальних актів до суду. Та ж сама ситуація і щодо виявлених фактів бандитизму, за ознаками якого в минулому році закінчено 17 проваджень (але, знову ж таки, невідомо в скількох із них направлено до суду обвинувальні акти або хоча б повідомлено конкретним особам про підозру, а скільки закрито); практично була згорнута робота по протидії тероризму та його фінансуванню, бо в минулому році не те, що не направлялись такі обвинувальні акти до суду, а навіть не закінчено розслідуванням жодного такого провадження, у той час як, в тому ж 2018 році було закінчено 7; суттєво погіршилась протидія хабарництву (ст.368 КК України) –  закінчено всього 32 провадження, в той час, як у 2019 році – 71-е, тобто, було вдвічі більше. Хоча, знову ж таки, теж невідомо,  скільки із них за такою статтею КК України направлено до суду обвинувальних актів та відносно скількох осіб або хоча б скільком особам в них за такими ознаками було повідомлено про підозру.

Разом з тим, у вчиненні злочинів в організованих формах взагалі, без розбивки на конкретні злочини, у 2020 році було, начебто, повідомлено про підозру 1 611 особам, тобто, менше ніж у половині із числа «закінчених» розслідуванням зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії, з яких відносно лише 340 підозрюваних (або 21%) судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що свідчить про відносно невелику суспільну небезпеку як більшості розкритих злочинів даної категорії, так і осіб, які їх вчинили, або про недостатньо зібрану доказову базу їх винуватості. На запит, а за якими ж статтями КК України цим особам було повідомлено про підозру, Офіс Генерального прокурора відповів, що «звітністю не передбачено виокремлення даних, про які злочини йде мова у цих підозрах, тобто, за якими статтями повідомлено про підозру». Тому, і виникає закономірне запитання: для чого тоді, або з якою метою в статзвітах викладено надто детальне розмежування за конкретними складами злочинів всіх лише зареєстрованих в ЄРДР кримінальних правопорушень, начебто, вчинених ОЗГ і ЗО, та невідомо в якій формі вони були «закінчені» розслідуванням в минулому році, в той час, як не відображено ні кількості підозрюваних у вчиненні саме конкретних злочинів в організованих формах, ні конкретної кількості таких проваджень, закритих на досудовому розслідуванні за відсутності події  і складу злочину, а також за недоведенням винуватості у їх вчиненні, ні, тим більше – кількості обвинувальних актів, знову ж таки, з розбивкою по конкретних складах злочинів, направлених до суду, ні відносно якої кількості осіб (з розбивкою по ОЗГ та ЗО)?! Тому, висновок з цього напрошується тільки один: таким чином хотіли приховати свою бездіяльність і професійну неспроможність ефективно протидіяти організованій злочинності!

Той  факт, що в минулому році слідчими й прокурорами направлено до суду всього 504 обвинувальних акти в провадженнях даної категорії, з повторними (до речі, розмежувань по ОЗГ та ЗО по кількості членів цих злочинних формувань, як і по видах вчинених ними злочинів, у статзвітах також не зроблено), що більше ніж у попередніх роках (у 2019 році – 316, у 2018 році – 314, у 2016 році – 166, у 2015 році – 176, у 2014 році – 213), не дає достатніх підстав для будь-яких позитивних оцінок, бо така кількість складає всього 14% від загальної цифри «закінчених» розслідуванням кримінальних правопорушень, начебто, вчинених у складі ОЗГ чи ЗО за 2020 рік. Тим більше про кількість зупинених, закритих та тих проваджень, які залишились у залишку у слідчих на кінець минулого року, із вивчених статзвітів теж нічого невідомо.

Тому, з урахуванням викладеного, можна стверджувати, що ще більш об’єктивним показником рівня діяльності органів правопорядку і прокуратури, у т.ч. і  по боротьбі із організованою злочинністю, є навіть не стільки кількість винесених підозр чи направлених до суду обвинувальних актів про злочини, вчинені в організованих формах, а за якими саме статтями КК України було повідомлено конкретних осіб про підозру та направлено обвинувальні акти до суду, яка кількість учасників цих обох видів  злочинних угрупувань (окремо по кожному) у кожному із них притягнута до кримінальної відповідальності, а також результати їх судового розгляду: скільки винесено обвинувальних вироків, у скількох провадженнях обвинувальним вироком суду підтвердився факт учинення конкретного кримінального правопорушення саме в складі ОЗГ і ЗО, а в скількох – ні, скільки таких обвинувальних вироків вступили в законну силу, до яких мір покарання були засуджені обвинувачені, зокрема, скільки з них – до реального позбавлення волі, скільки обвинувачених були виправдані судами або відносно них судами були закриті провадження та на якій підставі, відносно скількох підозрюваних такі кримінальні провадження були закриті прокурорами за реабілітуючими підставами ще на стадії досудового розслідування.

Проте, отримати таку надзвичайно цінну інформацію та відповіді на ці питання теж не вдалося, бо офіційні звіти, так званого, тепер Офісу Генерального прокурора відверто почали її приховувати протягом 2020-2021 років від суспільства, (що дійсно викликає щире здивування), ставлячи «нулі» в таких розділах, що є свідомим і умисним маніпулюванням статистикою з метою приховати свою і органів досудового розслідування бездіяльність на цьому надважливому напрямку діяльності та професійну неспроможність більшості нинішніх слідчих, прокурорів і оперативних працівників, а тим більше –  їх керівників.

Про це може свідчити і надана Судовою адміністрацією України інформація про те, що у 2020 році до суду всіма органами досудового розслідування було направлено лише 310 обвинувальних актів у провадженнях про злочини, вчинені організованими злочинними групами, відносно 3 061 особи (ймовірно, тут враховані і особи, підозри яким були вручені в минулі роки), та 49 – про злочини, вчинені злочинними організаціями, щодо 526 осіб, тобто, всього 359 (310+49), що набагато менше, ніж про це прозвітував Офіс Генерального прокурора (504), до речі, навіть не  відобразивши всієї кількості осіб, відносно яких направлені такі обвинувальні акти до суду.

За даними тієї ж Судової Адміністрації, обвинувальні вироки судами в минулому році постановлено у 141 провадженні про злочини, вчинені ОЗГ, з яких 57 вироків, тобто, майже половина – із затвердженням угод про визнання винуватості та 20 вироків – про злочини, вчинені ЗО, з яких 16 вироків, тобто, майже всі, також із затвердженням угод про визнання винуватості. Таким чином, виходить, що із усіх 161 обвинувального вироку за вчинення злочинів, начебто, у складі ОЗГ і ЗО, майже 80 вироків, тобто половина, були винесені судами без проведення судового розслідування, викладені слідчими і прокурорами в цих обвинувальних актах докази винуватості цих осіб у вчиненні злочинів саме в організованих формах судом по суті не перевірялись, а тому й використовувати такі дані на підтвердження саме ефективної діяльності по протидії організованій злочинності також немає достатніх підстав.

На превеликий жаль, і Судова адміністрація України також не повідомила про те, у скількох провадженнях в суді не підтвердилась попередня кваліфікація злочину, у скількох із них суд не знайшов доказів на підтвердження вчинення злочину саме  в організованих формах, що теж завадило зробити ще більш об’єктивний висновок про реальний  стан протидії в Україні організованій злочинності.

Разом з тим, за повідомленням Судової адміністрації, за злочини, вчинені у складі організованої злочинної групи та злочинної організації, у 2020 році засуджено всього 286 осіб, що трішки більше чим у 2019 році – 239, але, менше, ніж у 2018 році – 332. При цьому, протягом минулого року судами було виправдано 15 осіб, яким інкримінувалось вчинення злочинів в організованих формах, що майже на рівні із 2019 роком (18 осіб), але більше, ніж у 2018 (всього 11).

Заради об’єктивності необхідно також уточнити, що до загального числа винесених у 2020 році обвинувальних і виправдальних вироків можуть відноситись і ті обвинувальні акти, які направлялись до судів раніше минулого року, але про це в наявних звітах нічого не зазначено. Окрім того,  треба врахувати, що в минулому році у 13 провадженнях про злочини, вчинені ОЗГ,  та у 6 про злочини, вчинені ЗО, тобто, всього у 19-ти, судами приймались рішення  про повернення таких обвинувальних актів прокурорам для доопрацювання, але, ні Офіс Генерального прокурора, ні органи досудового розслідування відповідної інформації про подальшу їх долю не надали. Скоріш всього, частина з них так до суду і не були направлені повторно, що теж могло погіршити їм статистику.

Треба також об’єктивно зазначити, що кількість нерозглянутих кримінальних проваджень про злочини, начебто, вчинені в організованих формах, в судах з кожним роком також тільки зростає та на кінець 2020 року вже становила 896 (802 –про злочини, вчинені організованими групами та 94 – про злочини, вчинені злочинними організаціями), що значно більше ніж у 2019 році – 740 та у 2018 році – 616, щодо – 3 046 осіб, що теж більше і причому значно, ніжу 2019 році – 2 470 та майже втричі чим у 2018 році – 1 056!!! Тому, і виникає закономірне запитання: про яку тоді невідворотність покарання за вчинення злочинів, тим більше в таких суспільно небезпечних формах, може йти мова при такій ситуації?

Одночасно з цим, треба зазначити, що у 2020 році злочинами цієї категорії завдано матеріальних збитків на суму 1 092 792 тисячі гривень, з яких у ході досудового розслідування відшкодовано лише 221 734 тисячі гривень, тобто, питома вага відшкодування у таких провадженнях становила всього 20,3% (що значно менше навіть ніж позаторік – 53,6%).

Отже (дійсна ситуація ще набагато гірша, але, її показники в нинішній статзвітності явно приховані), протидія організованій злочинності у відповідності до здобутих статданих виглядає таким чином:

• про підозру за 2020 рік повідомлено менше, ніж у половині зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії;
• лише щодо 340 осіб, або 21%, з повідомлених про підозру у вчиненні таких злочинів, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
• слідчими й прокурорами до суду направлено лише 14% обвинувальних актів (від загальної кількості, начебто, «закінчених» розслідуванням кримінальних правопорушень даної категорії);
• судами за 2020 рік постановлено обвинувальні вироки лише у 32% випадків (від направлених обвинувальних актів);
• із 161 обвинувального вироку даної категорії майже 80 вироків були винесені судами без проведення судового розслідування, ними лише затверджені угоди про визнання винуватості, що тільки сприяло органам досудового розслідування і прокуратури нарощувати неіснуючі цифрові показники щодо протидії організованій злочинності у вигляді направлених до суду обвинувальних актів та приховувати свої недоопрацювання та недоліки;
• з кожним роком кількість нерозглянутих в судах кримінальних проваджень про злочини, вчинені в організованих формах, збільшується приблизно на 10%, так як і збільшується кількість осіб із числа таких суспільно небезпечних категорій, які залишаються ніяким чином тривалий час непокараними;
• з кожним роком зменшуються і  відсотки відшкодованих матеріальних збитків, завданих злочинами цієї категорії ( у 2020 році – 20,3%, а у 2019 році – 53,6%).

Виходячи з цього, напрошується зовсім невтішний висновок: організована злочинна діяльність в Україні практично залишається без адекватної протидії з боку держави.

А як результат, такі особливо небезпечні злочинці не несуть реального покарання, в тому числі і в розумні терміни, що є порушенням загальних засад кримінального провадження та сприяє погіршенню кримінальної обстановки в Україні.

(далі буде)