Степан Бандера і бандерівці

ІСТОРІЯ
01 січня, 08:12
Степан Бандера і бандерівці
Фото: Google

Нині відзначаємо 115-річчя славетного революціонера, політика, ідеолога та практика українського національно-визвольного руху...

Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року у селі Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область — прим. ред.) у сім'ї греко-католицького священника. Він був другою дитиною у родині, мав чотирьох сестер (одна з них померла ще малою) і трьох братів.

Мати, Мирослава Бандера, померла навесні 1922 року від туберкульозу, маючи лише 32 роки. Залишившись вдівцем, батько Бандери зумів вивчити та виховати своїх дітей, прищепити їм любов до Бога й України (з нашестям Червоної армії на Західну Україну комуністи заарештували отця Андрія, вивезли до Києва і там розстріляли у липні 1941-го).

1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії у місті Стрий, а в 1922 році — до військово-спортивної молодіжної організації «Пласт». Упродовж 1928-1934 років навчався на агрономічному відділі Львівської вищої політехнічної школи (тепер Національний університет «Львівська політехніка» — прим. ред.).

Ставши у 19-річному віці членом Української військової організації (УВО), увійшов до її розвідувального відділу, потім — до відділу пропаганди. З молоду готував себе до боротьби та саможертви, мав твердий характер, не вживав спиртного, не палив тютюну, постійно займався спортом.

Від 1929 року і до самої смерті був членом Організації українських націоналістів (ОУН); маючи 24 роки, став її краєвим провідником. Степан Андрійович був організатором чисельних антипольських протестних акцій українців у Галичині:

  • 1933 року бойовик ОУН Микола Лемик на знак протесту проти Голодомору в підсовєцькій Україні застрелив у Львові співробітника консульства СССР;
  • 1934 року діяч ОУН Григорій Мацейко вбив міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Пєрацького, який відповідав за «пацифікацію» (силове втихомирення) західноукраїнських земель.

Організатор терористичного акту Мацейко встиг виїхати за кордон, а Степану Бандері в 1936 році польський суд виніс смертний вирок. Однак враховуючи протести світової спільноти, він був замінений на довічне ув'язнення; покарання відбував у Брестській фортеці.

І лиш напад нацистської Німеччини на Польщу у 1939 приніс Бандері свободу. Вийшовши на волю, він у 1940 одружився з донькою священника Ярославі Опарівській (померла у 60-річному віці у Канаді) і згодом у подружжя народилось троє дітей: Наталка, Андрій і Леся.

У 1938 році совєцький агент Павєл Судоплатов убив у Роттердамі провідника ОУН полковника Січових стрільців Євгена Коновальця, і місце провідника посів полковник Андрій Мельник. Після виходу Степана Бандери на волю в середовищі ОУН стався розкол, причиною якого були розбіжності в питаннях тактики боротьби за незалежність України.

Молодше і більш радикально налаштоване крило ОУН пішло за Бандерою. За його дорученням у Львові був утворений Український Національний Комітет, який 30 червня 1941 року у будинку «Просвіти» прийняв історичний акт відновлення Української держави, але ця подія відбулася вже без Степана.

20 червня, коли німці вже пішли з України. Тобто за два дні до початку совєцько-німецької війни, його заарештувало ґестапо і до осени 1944 року він карався у німецькому концтаборі Заксенгаузен, але на співпрацю з нацистами не пішов.

У Східній Україні від рук ґестапо загинув брат Степана — Богдан Бандера, а Василя й Олександра у липні 1942-гоу німецькому концтаборі Аушвіц-Біркенау закатували нацисти разом із польськими в'язнями-шовіністами. Сестер Марту, Володимиру та Оксану комуністи вивезли до Сибіру.

У цей час на Західній Україні з ініціативи бандерівського крила ОУН у 1942 року постала Українська Повстанча Армія (УПА), яка під гаслом «Воля народам, воля людині» вела боротьбу за волю України проти нацистських і більшовицьких окупантів. На Нюрнберзькому процесі в 1946-му і ОУН, і УПА були визнані цивілізованим світом як «воююча сторона в боротьбі з нацизмом».

У лютому 1945 року Степан Бандера зник із-під німецького контролю, перейшов на нелегальне становище, жив під чужим іменем в різних містах Західної Німеччини, останнім часом у Мюнхені, рятуючись від совєцької агентури. Там він і став жертвою агента КГБ.

Наказ на його знищення дав особисто голова гебістів Алєксандр Шелєпін (відомий як «залізний Шурик»). Збройна боротьба під стягом Степана Бандери тривала у підсовєцькій Україні ще більш як 10 років.

Ув'язненні бандерівці вчинили у 1953 році повстання у концтаборах Норильська, а в 1954-му — Кінґірі, розхитуючи тим самим комуністичну систему. Без перебільшення з ім'ям Бандери пов'язаний третій, післявоєнний період українського визвольного руху, який у 1960-1980-х роках прислужився дисидентському рухові.

Автор : Віктор Ревегук
Читайте також:
Історія
Спокусниця, «єгипетська блудниця» та «александрійська куртизанка»... Дуже багато подібних імен мала остання правителька давнього Єґипту.
07 квітня, 19:57
Мистецтво
Широко визнаний одним із найвидатніших і найвпливовіших акторів усіх часів. Його таланту не стільки заздрили, скільки надихалися...
04 квітня, 20:29
Опінії
Видатна постать, яка визначила хід історії України.
27 березня, 16:47
Історія
Марія Капніст із роду отамана Сірка показала окупантам, що таке сила українського духу
23 березня, 11:24
Історія
Уродженці України за всіх часів вимушено збагачували чужі культури та держави. Це відбувається тоді, коли Батьківщину випробовує зла доля.
22 березня, 20:34
Історія
Народ наш довго ще буде вабити ненаситних сусідів. Ми ж бо займаємо вигідне природне становище...
13 березня, 20:24