Бандеріада: 114-річчя народження Степана Андрійовича

1 січня 1909 року у селі Старий Угринів народився Провідник Організації Українських Націоналістів (Революційної) Степан Бандера.

Він — борець за волю України та славетна постать у нашій сучасній історії, чиїм прізвищем на Московії та у Польщі пропагандисти-українофоби лякають дітей. Сьогодні бути бандерівцем означає за жодних обставин не відступати від наміченої цілі та поборювати окупантів.

Життя Степана Андрійовича було на правду насичене подіями, про які варто побіжно згадати:

• у 1919-1927 роках навчався в Стрийській гімназії, по закінченню якої в 1928 році вступає на агрономічне відділення Високої політехнічної школи у Львові;
• від 1922 року перебуває у лавах організації "Пласт", завдяки чому попри юний вік із головою поринає у громадсько-політичну діяльність і бореться зі спольщенням Галичини;
• у 1930-1938 роках є членом ОУН під проводом полковника Євгена Коновальця, займається справами так званої Краєвої екзекутиви, здійснюючи теракти проти польської влади;
• у 1934 році засуджений на Варшавському процесі за організацію політичних акцій і атентатів, вийшов на волю вже з розпалом Другої світової війни;
• від 1940-го і до власної смерті в 1959-му — очолював ОУН-Р (вона ж ОУН Бандерівська — прим. ред.), що ставила за мету встановлення Української Соборної Самостійної Держави, збереження та розвиток її та Української Нації;
• у 1941-1944 роках відсидів у нацистському концтаборі "Заксенгавзен" у зв'язку з проголошенням Акту віднови Української Держави, затим мігрував до Мюнхена, де його вбив агент КГБ Богдан Сташинський, вистріливши в обличчя зі спеціального пістолета струмінь ціанистого калію.

Як за життя, так і по смерті для українських націоналістів Степан Бандера певно, що був незмінним дороговказом, прикладом жертовного життя на благо нації, уособленням кращих рис характеру патріота, ідеологом націоналізму. Його ідеї прагнуть до втілення і кличуть свідому частину суспільства до дій і боротьби, особливо на 8-му році війни з одвічним ворогом — Московією.

Не дарма щороку в обласних і районних центрах України, а з недавніх пір і на Сході (Слов'янськ, Краматорськ, Маріуполь, Лисичанськ — прим. ред.) 1 січня відбуваються традиційні бандерівські марші. Це уславлення Чину та данина пам'яті вірного сина України Степана Андрійовича.

Бути спадкоємцем боротьби Бандери – справа, що потребує великої відповідальності. І це щодня доводять наші захисники на фронті, зокрема бійці Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор".

Степан Андрійович писав, що коли між хлібом і свободою народ вибере перше, то спочатку в нього відберуть свободу, а потім зможуть і відібрати хліб. Українці вибрали свободу і ми її не віддамо вже нікому, бо вона окроплена кров'ю та потом полеглих у Донецьких степах українських воїнів.

Тож шануймо наших власних Героїв, яких наче вогню бояться вороги. Нехай добрі слова про Бандеру у день його народження рознесуться Україною, котра виборює свій національний суверенітет у нерівній борні.

Своєю чергою, "Останній Бастіон" нагадує читачам, чому фінам вдалося розбудувати власну державу, а ми й досі на роздоріжжі.