Страсті по Молдові: два націоналізми молдаван

Рішення ухвалене на тижні про визнання державної мови у Молдові румунською, а не молдавською парламентом країни безумовно має історичне значення. Це ще один політичний успіх однієї із двох ключових версій молдавського націоналізму, що вплітається у панрумунізм або ж зветься уніонізмом.

По суті, це концепція яка визнає молдаван підмножиною румунської нації, тобто, трактує їх саме таким чином. У власне молдавського націоналізму існує дві версії: окрім згаданого панрумунізму чи уніонізму є також концепція молдавенізму.

Вона виходить з того, що Молдова є самодостатньою реальністю (не своєрідним регіональним проявом румунської політичної нації). А отже варто докладати зусиль саме для становлення специфічної окремої молдавської нації із молдавською (а не румунською) мовою.

Властива приміром для України чи Білорусі дилема «яскраво виражена національна культура або русифікація та проросійський вектор» тут не дуже чітко працює. Власне, суперечка відбувається передусім всередині самих молдаван, хоча безумовно одну з концепцій підтримує Румунія, а іншу – у очевидно геополітичних цілях стимулює Росія.

Тут радше варто оцінити це як дилему: "Молдова – як регіон/етнос" (підмножина румунської нації) проти "Молдова – як власне молдавська нація". Не просте рішення, вірно?

Ми не молдавани, а тому не нам говорити про те, що є правильним для них не зовсім прийнятно. Проте безумовно нині прозахідний вектор розвитку Молдови беззаперечно підтримується передусім уніоністами та панрумуністами, тож вибір їх в якості союзника для нас більш зрозумілий і послідовний.

Така розбіжність сталося передусім з реалій формування самої Румунії як політичної нації. Як видно навіть з гербу держави Румунія – це збірне поняття.

Власне, й умовного регіону Румунія не існувало історично до утворення самої держави (заради правди, не існувало і регіону Україна – існували Волинь, Полісся, Галичина, Слобожанщина тощо, хоча збірна назва Україна щодо них час від часу була застосована). Це політичне об'єднання Валахії, Трансильванії, Банату, Добруджі та Молдови.

Втім, на момент формування Румунії, як незалежної держави, частина історичної Молдови не знаходилася під її контролем, а була складовою Бессарабської губернії Російської імперії. Отож, частина історичної Молдови (включно з давньою столицею регіону – Ясси) стала Румунією одразу, а частина ні.

Тим самим існувала частка молдаван, які були в рамках іншого політичного організму і мали прийняти для себе рішення чи ставати частиною румунської нації політично вже у майбутніх подіях. Не було визначної єдності з теми і у подіях 1917-1918 років, коли формувалася Молдавська демократична республіка (МДР) із центром у Кишиневі.

Окремі члени парламенту Сфатул Церій були за з'єднання з Румунією, окремі – проти. Частина – пішла служити згодом у Румунську армію і політичну систему (як міністр оборони МДР Герман Пинтя), а частина – воювала проти румун у лавах червоних загонів або ж брали участь у селянських повстаннях.

Усередині Молдавської ССР власне молдавські етнічні елементи в управлінні не займали ту велику частку, яку вони мали у складі населення. Як писав один із дослідників молдавського націоналізму пан Нойкірх, «управління Молдавською ССР здебільшого опиралося на русифікованих вихідців з Придністров'я».

Це додало уніоністським ідеям особливого поштовху всередині країни у 1989-1991 роках. Тоді було ухвалено перехід молдавської мови на латинську абетку (очевидний кивок у бік уніонізму), прийнято новий прапор Молдови (очевидно, з рефреном до прапора Румунії) та розпочалася дискусія про національний герб.

Історичним символом саме Молдови та Бесарабії була голова тура-бика з зіркою і півмісяцем, яку використовував ще молдавський князь Штефан Чел Маре. Він значною мірою залишається символом молдавеністів – прихильників окремішності Молдови.

Втім було ухвалено символіку що давала чіткий пас до уніонізму: голову бика помістили на орла, що відсилав до національного гербу Румунії. У частині символіки і стилістики уніоністи виграли перший етап внутрішньої війни за Молдову.

Придністров'я не варто розглядати як підмножину жодної з версій молдавського націоналізму, у тому числі і іншої концепції – молдавенізму. Це абсолютно альтернативний і досить ситуативно сформований, показово штучний підхід до формування маркерів ідентичності, в якому зберігалися неетнічні маркери як колективні – передусім радянські.

Придністров'я залишило молдавську мову державною, водночас зберігши кириличний алфавіт, який у самій Молдові ще в 1989-1990 роках було замінено на латинку. Конфлікт із Кишиневом щодо ідентичності розпочався ще до власне проголошення Придністровської республіки наприкінці 1991 році.

Так, у 1990-му міськради Бендер і Тирасполя відмовилися використовувати новий молдавський прапор, зберігши у якості основного прапор Молдавської ССР. Нині він залишається основним символом Придністров'я.

Уніоністи були прихильниками досить рішучого розриву із практиками СССР, тож досить оперативно стали провідниками саме прозахідних євроінтеграційних ідей. Сусідня Румунія була досить привабливою через більшу розвинутість і заможність, а отже євроінтеграція і панрумунізм для багатьох молдавських політсил стали синонімічними явищами.

Втім, молдавенізму це істотно не зруйнувало. Навпаки, він знайшов собі досить потужного союзника у вигляді проросійських течій і РФ. 

Існувала досить широка дискусія щодо бажання частини молдавеністів повернути старий прапор Молдавського князівства – червоне полотнище з головою бика. А отже, нівелювати символіку Молдови, яка має чіткі алюзії до єдності з Румунією.

Навіть проросійський президент Ігор Додон вносив пропозицію відновлення прапора Молдови з биком як другого – "національного", на рівні з уже прийнятим молдавським держаним прапором. Це могла би бути додаткова фішка молдавеністів по закріпленню маркерів їх ідентичності, однак вона не зіграла і не була підтримана.

Конфлікт між прозахідним і антизахідним вектором у Молдові є таким неоднозначним і складно вирішуваним нині саме тому, що межа проходить не між власне молдаванами і росіянами в Молдові. А саме тому, що значна частка молдаван опинились по різні боки:

• прозахідні із панруминістами;
• етнічні молдавани-молдавеністи ж навпаки – отримують різного штибу політичну і не тільки підтримку від проросійських ґаґаузів і придністровців.

Тобто, це не конфлікт між етносами. Радше протиборство між геополітичними проектами, хоча очевидно що у середовищі уніоністів більшість становлять все ж етнічні молдавани, а не придністровці, росіяни чи ґаґаузи.

Зараз уніоністи отримали додаткову перемогу, яка закріплює їх положення в культурному просторі Молдови ще раз. Рішення перейменувати молдавську мову на румунську існувало як проект досить давно, але лише тепер було остаточно проголосоване.

Молдова лишається в усіх сенсах складною країною – єдність громадян навколо тієї чи іншої концепції поки відносна. Адже кожні наступні вибори можуть змінити розклад сил і дати наприклад молдавеністам шанс змінити державну освітню та культурну політику.

Майбутнє Молдови, все ж, буде значно стабільнішим коли єдина концепція буде прийнята хоча би всередині власне етнічних молдаван. Тоді вони стануть монолітним політично етнічним ядром країни, з яким доведеться домовлятися вже більш серйозно і гагаузам, і придністровцям.