Свідомість у комі: науковці виявили, що частина пацієнтів усе розуміє
Тюрма власного мозку: нові дослідження змінюють ставлення до пацієнтів у комі.
Велика група медиків одразу в кількох провідних медичних центрах з’ясувала, що значно більший відсоток пацієнтів у комі, які, здається, не реагують на зовнішні подразники, насправді перебувають у свідомості. Справжнє «Чорне дзеркало».
Про це йдеться у матеріалі The New England Journal of Medicine.
Використовуючи функціональну магнітно-резонансну томографію та електроенцефалографію, науковці виявили, що щонайменше чверть (25%) пацієнтів у так званому вегетативному стані демонструють чітку мозкову активність у відповідь на прохання уявити, як вони грають у теніс або відкривають і закривають долоню.
Причому активність ця спостерігалася саме в тих ділянках мозку, де вона й має спостерігатися, якщо ви справді виконуєте дію чи уявляєте її виконання.
І від цього, звісно, всередині стає холодно. Уявіть: у вас стається інсульт або ви потрапляєте в аварію й отримуєте травму голови, після чого кілька років перебуваєте в комі.
Усі думають, що ви «овоч», не звертають на вас уваги, тримають у кімнаті з постійно ввімкненим світлом або, навпаки, в темряві, говорять при вас про все — і про вас теж — так, ніби вас тут немає. Ну і, звичайно, нудьга. Навіть страшно уявити: роками лежати без релевантних зовнішніх стимулів, не маючи змоги реалізувати свої бажання — почухати там, де свербить, полегшити біль тощо.
Це справжній жах наяву. І навіть дивно, що досі було так мало досліджень, які з’ясовують, що насправді відбувається в голові в людей у комі. Не можна сказати, що їх зовсім не було, але дуже мало. Це дослідження показує, що значно більший відсоток людей, ніж ми вважали раніше, у такому стані насправді зберігають свідомість.
Але добре, що подібні дослідження загалом існують.
Можливо, колись за їхньою допомогою вдасться налагодити комунікацію з такими людьми або, принаймні, змінити ставлення до них. Якщо стане зрозуміло, що значна частина пацієнтів у вегетативному стані чують і розуміють, що відбувається, то й родичі інакше ставитимуться до рішення про відключення систем життєзабезпечення (хоча тут, звісно, велике питання — чи буде це благо для пацієнтів у комі, чи навпаки шкода. Можливо, вони мріють, щоб їхні страждання припинилися). У лікарнях теж інакше організовуватимуть догляд за такими людьми. Якщо вони сприймають довколишнє, то можна, наприклад, увімкнути їм телевізор чи радіо, поставити улюблені подкасти, аудіокниги тощо. Зрозуміло, що ми не зможемо повністю задовольнити їхні бажання й прагнення, але все ж таки, як на мене, так цим людям буде легше переживати роки у в’язниці власного мозку.
