Теорему Піфагора винайшли у давньому Вавилоні
Найрозумніший грек античності став легендою ще за життя і перейняв знання з Месопотамії. Без перебільшення, Піфагор наслідував вавилонян!
Вивчення математики невдячна, але потрібна справа. І ви, ймовірно, проклянете ім'я уродженця грецького острова Самос або ж скажете: «Хвала Піфагору!», — якщо хоч трохи є шанувальником трикутників.
На цьому наполягає відомий американський доктор наук Брюс Ратнер у новому приголомшливому дослідженні. З'ясувалося, хоч Піфагор і був важливою історичною фігурою у розвитку математики, але не є автором найбільш пов'язаного з ним рівняння: a2 + b2 = c2.
Науковець зі США стверджує, насправді існує глиняна вавилонська табличка IM-67118, в якій теорема Піфагора використовується для визначення довжини діагоналі всередині прямокутника. Це справді дивовижне відкриття.
«Клинописна знахідка, ймовірно, використовувалася для навчання дітлахів і датована 1770 роком до Різдва Христового. Тобто, за кілька століть до того, як Піфагор народився у 570 році до Різдва Христового», — пояснює Брюс Ратнер.
Переклад маркування із шістдесяткової системи числення, використовуваної стародавніми вавилонянами, показав, що ці математики з Месопотамії знали про теорему Піфагора (звісно, так званої), а також про інші передові математичні концепції. Вони успадкували їх від шумерів і аккадців.
«Висновок неминучий: вавилонці та їхні попередники з межиріччя Тиґра і Євфрату знали співвідношення між довжиною діагоналі квадрата та його стороною: d = квадратний корінь із 2. Тепер це прописна істина», — пише математик Брюс Ратнер.
Американський дослідник уточнює, ймовірно, це було перше відоме ірраціональне число. «На мою думку, вавилоняни були знайомі з тим, що нині заведено вважати «теоремою Піфагора» або, принаймні, з її окремим випадком для діагоналі квадрата: d2 = a2 + a2 = 2а²», — додає пан Ратнер.
То чому ж теорему нащадки приписали Піфагору, хоча жодного оригінального твору його авторства не збереглося до нині? Те, що ми знаємо про нього, було передано іншими, зокрема послідовниками-піфагорійцями – членами школи, яку він започаткував на території сучасної південної Італії.
Крім того, слід розуміти, що ця школа під назвою «Напівколо Піфагора» була секретною, але отримані там або виявлені знання передавалися і часто приписувалися виключно одній і тій самій людині. Власне, уродженцю грецького острова Самос.
«Однією з причин рідкості першоджерел Піфагора було те, що піфагорійські знання передавалися від одного покоління до іншого лише в усний спосіб, оскільки письмових матеріалів було мало. Ба більше: з поваги до свого лідера багато відкриттів, зроблених піфагорійцями, приписувалися самому Піфагору.
Цим пояснюється термін «теорема Піфагора». Хоча Піфагор не вигадав цю теорію, його школа, безумовно, популяризувала її, і згодом почала асоціюватися з ним, принаймні на наступні кілька тисяч років», — підсумовує у своєму дослідженні доктор наук зі США.
