Трагедії в Дніпрі можна було уникнути
«Нашого сина вбили, а Рябчук спрацював на випередження», – батько солдата, який загинув після тортур у тій же військовій частині
У четвер, 27 січня, у Дніпрі на заводі «Південмаш» солдат-строковик Артемій Рябчук відкрив вогонь по варті Нацгвардії з автомата Калашникова. Внаслідок стрілянини загинули п’ятеро людей, ще п’ятеро були поранені.
Після цього інцидент у відставку подав голова Нацгвардії Микола Балан.
Одним із жертв суїциду став 19-річний Мансур Вержаковський. Як з’ясувалося, його смерть сталася за два місяці після заступу на службу. Як стверджує слідство, Мансур наклав на себе руки пострілом у голову.
Батько загиблого 4 роки тому солдата, який страждав від тортур і помер у тій же військовій частині при «Південмаші», де влаштував розстріл Рябчук, у версію слідства не вірять.
«У 2017 році мій син закликався до армії. Туди він йшов з великим задоволенням, незважаючи на те, що у нього була можливість не йти. І вже у січні 2018 року його вбили – у цьому я абсолютно впевнений, хоча нам заявляють, що це суїцид. На момент смерті йому було лише 19 років.
Мого сина вбили через гроші.
Ситуація була така: у військовій частині вони здавали телефони, їх видавали лише у вихідні. Зазвичай ми рідко могли нормально поговорити та й син переконував, що все нормально. Якщо потрібно було терміново зателефонувати – солдати підходили до старшого та просили про це.
Незабаром у частині почалося найцікавіше. Син був офіційно працевлаштований – він був оператором очисних споруд у лікарні. За законом, якщо він працює, йому мають сплачувати зарплату під час військової служби. Заробітна плата приходила йому на карту ПриватБанку, яку він залишив удома. На ці гроші він мріяв купити машину.
Але справа в тому, що повідомлення про зарплату надходили на його телефон. Звичайно ж, ми тільки потім зрозуміли, що ці старші виродки читали його повідомлення. Тоді у нього на карті було близько 10-12 тисяч гривень.
Пізніше моя дружина передала синові другу банківську картку, на його потреби, і прив’язала до свого номера телефону. Думаю, керівництво частини вже тоді почало вибудовувати план, як вибити із мого сина гроші. Вони вимагали, щоб він надав роздруківку про рух коштів у банку – їм було незрозуміло, чому на телефоні повідомлення про нарахування грошей приходять, а на карті їх фактично немає. Швидше за все, сина побили та карту просто забрали.
В останній день перед смертю він дзвонив і нервово питав: «Тату, що мені робити? Поговори зі старшим». Тоді зв’язок різко обірвався. Проходить пів хвилини – знову дзвінок. Син сказав, що потрібна роздруківка з ПриватБанку та телефон вимкнувся. Наступного дня я дізнався про його смерть.
Мені сказали, що він нібито застрелився.
Але я маю фотографії, які підтверджують, що це було вбивство, а не суїцид, як нам кажуть. Слідство ретельно приховувало ці фото.
На кадрах видно, що рукавичка одягнута на кулак лівої руки, а автомат Калашникова розібраний без кришки механізму спуску. Так у варту неможливо заступати – будь-який службовець про це розповість.
Калашникова вважається найнадійнішим автоматом у світі. Тому кришка спускового механізму не могла впасти лише від одного пострілу.
До того ж, у протоколі огляду місця події навіть не вказувалося місцезнаходження гільзи – слідчий двічі говорила, що вона взагалі не має гільзи.
І потім магічно ми отримуємо експертизу, що куля була випущена саме з його автомата. Або, наприклад, як доказ самогубства вони написали, що автомат лежить у нашого сина в ногах – це ще потрібно придумати таке.
Подібних доказів, які заперечують версію слідства про самогубство, дуже багато. На тілі мого сина були сліди побоїв. Спочатку нам рекомендували якнайдовше не відкривати труну. Але на похороні сліди побиття почали виявлятися – синє око і губа, на лобі посиніла крапка, як від удару тупим предметом», – пригадує подробиці трагедії батько загиблого Мансур Вержаковський
«Всю ситуацію покривав командир військової частини 3021 Олександр Щур.
Він ще на присязі створював собі алібі – постійно казав, що солдатам не знадобляться гроші. Зрештою сина через них і вбили. За моєю інформацією, Щура перевели в іншу частину. Я думаю, наша ситуація кришувалася на рівні керівництва Нацгвардії.
Справа вбивства мого сина тягнеться вже чотири роки, її закривали вже кілька разів – ймовірно, це курували «зверху». Змінювалося дуже багато слідчих. Хоча я особисто спілкувався з президентом Зеленським, ексгенпрокурорами Юрієм Луценком та Русланом Рябошапкою, показував їм фото. Вони розуміли, що це реальний факт убивства і лише коли бачили фотографії, – справу відкривали. Але військова прокуратура досі доказів навмисно не помічає та списує смерть мого сина на самогубство.
Мене дуже ображає, коли в ЗМІ пишуть, що в тій же військовій частині, де стріляв Рябчук, раніше вже були самогубства. Але насправді одне з них було вбивством.
Щодо Рябчука скажу так – можете мене проклинати, але я вважаю, що нашого сина вбили, а Рябчук спрацював на випередження – щоб не грохнули його. Звичайно, ми співчуваємо сім’ям, родичі яких загинули під час стрілянини попутно. Нехай вони вибачать мене за мої слова.
Але подивіться ще раз уважно відео: він недарма повертався добивати деяких людей – саме вони його й цькували. Впевнений, що Рябчука просто довели до такого стану.
Командування військової частини Національної гвардії у Дніпрі, де 27 січня відбулося масове вбивство, звинуватили у низці серйозних злочинів.
Ще одна дивна смерть пов'язана з ім'ям 20-річного Андрія Кіби, який також приїхав на службу до Дніпра з Кіровоградської області. 2019 року, за офіційними даними, його тіло знайшли на одному з постів на території "Південмашу".
Мати хлопця стверджує, що обставини загибелі сина їй досі не відомі.
"Я вважаю, що мій син став свідком того, чого не повинен був бачити. Його прибрали. Взагалі, про якісь конфлікти він не розповідав, але казав, що ту роботу, яку доручали робити "старшим", вони перекладали на молодих солдатів-строковиків. Доходило до того, що вони руками штовхали вагон поїзда", – розповіла жінка.
Крім того, вона не впевнена, що насправді поховала Андрія. Коли труну з тілом солдата транспортували з Дніпра на його батьківщину, машина швидкої допомоги у супроводі солдатів зникла з поля зору. Рідні, які їхали слідом іншим авто, не змогли її знайти.
У результаті сім'я увечері повернулася додому, а тіло їхнього сина в заявлене місце так і не привезли. Наступного дня їм зателефонували з моргу і сказали лише, що туди доправили тіло солдата з кульовим пораненням голови. Труну відкривати рідним не дозволили.
"Патологоанатом пізніше заявив, що до моргу його доставили лише о четвертій годині ранку. Де можна було бути весь цей час? Мені здається, що це було зроблено спеціально. Можливо, я ховала не свою дитину", – припустила мати Андрія.
Близько 4 години ранку 27 січня в Дніпрі, на території Південного машинобудівного заводу, 20-річний нацгвардієць Артемій Рябчук відкрив вогонь з автоматичної зброї по караулу військовослужбовців НГУ. В результаті загинули 5 людей, у тому числі жінка-працівниця заводу, ще 5 отримали поранення. Зловмисник зі зброєю та набоями зник.
Правоохоронці затримали нацгвардійця у Підгородньому Дніпропетровської області.
Рябчуку повідомили про підозру за ст.115 (умисне вбивство), ст. 408 (дезертирство), ст. 410 (викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцям зброї та бойових припасів) ККУ.
28 січня, Кіровський райсуд Дніпра обрав запобіжний захід Артемію Рябчуку – тримання під вартою у СІЗО № 4 на 60 днів без права внесення застави.
