Трагічний, величний і вічний

ПОЛІТИКА
04.09.2023, 22:09
Трагічний, величний і вічний

Рівно 38 років тому не стало Василя Стуса – Прометея з Донбасу і щирого патріота вільної України! Його замордували совєти у Пермі...

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у карцері табору особливо суворого режиму у селі Кучино Чусовського району Пермської області за незрозумілих обставин загинув поет і правозахисник Василь Стус. Забутий, скований путами неправди, він жив надіями на краще майбутнє рідної України.

Хто ж "він"? А він – поет-патріот, який витримав усі незгоди життя заради щастя рідної землі. Тому навічно залишився у пам'яті вдячних нащадків, залишився жити у слові.

Стусова лірика вражає своїми розпачливими нотами, своїм сумом, своєю тугою за рідним краєм. Але все ж таки вона несе своєрідний запал упевненості в тому, що цей поет прожив своє життя недарма, що тепер його ім'я відомо усім українцям, які люблять і шанують Стуса як вірного сина своєї країни.

Його вірші будуть ще довго перечитуватися усіма шанувальниками поезії, усіма патріотами України. І звучатимуть слова: «...й у смерті з рідним краєм поріднюсь».

У 2013 році відбулася презентація книги "Василь Стус: Поет і Громадянин". Фоліант упорядкував, відібравши спогади 74 письменників, колишній політв'язень і волею долі співкамерник Стуса – пан Василь Овсієнко:

Трагічний, величний і вічний_1

«Коли я повернувся із табору, то відчував себе винним, коли відвідував сім'ї Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, Валерія Марченка. Я ступав, ніби по палаючому вугіллю, бо я повернувся, а їх нема. Ця книжка є якоюсь мірою спокутуванням того гріха».

Це вже третє видання спогадів про Василя Стуса, попередні були видані у 1987 та 1993 роках. Упорядкування нового видання тривало 4 місяці, воно є найповнішим, хоча до нього увійшли розповіді не всіх друзів та знайомих.

Поет пішов із життя у тому ж віці, що і Тарас Шевченко – 47 років. Спершу був похований на табірному цвинтарі у селі Борисово й тільки у листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, – у Києві на Байковому кладовищі.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
Як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда...
вибір редакції
Читайте також:
Опінії
Відтепер, проїжджаючи повз цей обласний центр, кожен охочий може прийти до світлого образу Тараса Бобанича. Низький уклін тобі, «Хаммере»!
21 лютого, 20:31
Історія
Російська і совєцька науковці-пропагандисти попсували нашу історію. Замовченню та забуттю підлягали цілі пласти, які нині повертаються.
13 лютого, 12:37
Історія
Найкраще про звірства більшовиків говорять самі ідейні комуністи (марксисти). Важливо пам'ятати, злочинцями були вихідці з Юдиного коліна.
04 лютого, 16:31
Позиція
Нарешті в обласному центрі відбудеться відновлення історичної справедливості. Джохару Дудаєву встановлять у Полтаві пам'ятну дошку.
01 лютого, 13:09
Історія
30 січня 1930 року більшовицький окупаційний режим відновив класовий терор. Заможне селянство із так званих «куркулів» мало зникнути.
30 січня, 12:30
Полтава
Відновлена українська держава існує вже 32 роки, але вітчизняна гуманітаристика досі сповнена брехні. Особливо, що стосується історії.
21 січня, 19:57