Трагічний, величний і вічний
Рівно 39 років тому не стало Василя Стуса – Прометея з Донбасу і щирого патріота вільної України! Його замордували совєти у Пермі...
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у карцері табору особливо суворого режиму у селі Кучино Чусовського району Пермської області за незрозумілих обставин загинув поет і правозахисник Василь Стус. Забутий, скований путами неправди, він жив надіями на краще майбутнє рідної України.
Хто ж "він"? А він – поет-патріот, який витримав усі незгоди життя заради щастя рідної землі. Тому навічно залишився у пам'яті вдячних нащадків, залишився жити у слові.
Стусова лірика вражає своїми розпачливими нотами, своїм сумом, своєю тугою за рідним краєм. Але все ж таки вона несе своєрідний запал упевненості в тому, що цей поет прожив своє життя недарма, що тепер його ім'я відомо усім українцям, які люблять і шанують Стуса як вірного сина своєї країни.
Його вірші будуть ще довго перечитуватися усіма шанувальниками поезії, усіма патріотами України. І звучатимуть слова: «...й у смерті з рідним краєм поріднюсь».
У 2013 році відбулася презентація книги "Василь Стус: Поет і Громадянин". Фоліант упорядкував, відібравши спогади 74 письменників, колишній політв'язень і волею долі співкамерник Стуса – пан Василь Овсієнко:
«Коли я повернувся із табору, то відчував себе винним, коли відвідував сім'ї Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, Валерія Марченка. Я ступав, ніби по палаючому вугіллю, бо я повернувся, а їх нема. Ця книжка є якоюсь мірою спокутуванням того гріха».
Це вже третє видання спогадів про Василя Стуса, попередні були видані у 1987 та 1993 роках. Упорядкування нового видання тривало 4 місяці, воно є найповнішим, хоча до нього увійшли розповіді не всіх друзів та знайомих.
Поет пішов із життя у тому ж віці, що і Тарас Шевченко – 47 років. Спершу був похований на табірному цвинтарі у селі Борисово й тільки у листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, – у Києві на Байковому кладовищі.
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
Як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда...
