Три основні “віруси свідомості”, які заважають змінити життя на краще

03.11.2021, 13:55
Три основні “віруси свідомості”, які заважають змінити життя на краще

Причини, через які люди самі не дозволяють собі змінити своє життя на краще.

Часто людина сама не дозволяє собі змінити своє життя на краще. Лише тверда віра в те, що зможеш подолати будь-які труднощі і хвороби, та з Божою допомогою обов’язково переможеш. Головне вірити та не здаватися.

Мати відомого психолога Роберта Ділтса, одного з основоположників НЛП (нейро-лінгвістичного програмування), в 1978 році захворіла на рак грудей. Її лікували, але результату не було. У 1982 році Патрісію Дилтс виписали додому на четвертій стадії захворювання.

Роберт вирішив: якщо вже він зумів надати допомогу стільком стороннім людям, своїм клієнтам, чому він не може спробувати допомогти власній матері?

Дилтс буквально замкнувся з матір’ю в будинку на кілька днів і в процесі роботи зробив одне з найважливіших відкриттів в психології. Він виявив причини, через які люди самі не дозволяють собі змінити своє життя на краще.

Дилтс назвав це «обмежуючими переконаннями», або «вірусами свідомості». Їх виявилося три.

Сину, – сказала Патрісія Дилтс. – Я розумію, що ти дуже до мене прив’язаний і не хочеш, щоб я померла. Але ніхто і ніколи не виліковувався від раку на 4-й стадії, тим більше лікарі сказали, що нічого вже зробити не можна.

Це – перше обмежуюче переконання, яке Дилтс назвав «безнадійність».

Раз ніхто і ніколи чогось не зміг, то і я не зможу. Є варіанти: «жодна жінка цього не може», «ніхто в цій країні так не може», «жоден наш пенсіонер…» і так далі.

Але Дилтс не був би геніальним психологом, якби не здогадався, і досить швидко, як можна впоратися з безнадією: треба знайти виключення.

Він приніс матері вирізки з газет, виписки з медичних журналів, записи телепередач про людей, які вилікувалися від важких хвороб несподівано і нез’ясовно для лікарів. Такі випадки дійсно є, і вони описані.

Але далі справа заштопорилася: Дилтс зіткнувся з другим типом «вірусу свідомості» – безпорадністю.

Так, звичайно, сказала його мати, такі люди є. Але вони – особливі, це виключення. Я не така: я звичайна, стара, слабка і хвора жінка. Я не зможу те, що вийшло у них, у мене немає на це ресурсів.

Але і це вийшло подолати: Роберт Дилтс, який вважав, що у будь-якої людини є необмежений ресурс, нагадав матері, як колись давно їх сім’я жила бідно і знедолено, але вона завжди знаходила вихід із ситуацій, які здавалися безвихідними, за принципом «очі бояться, а руки роблять».

Коли Патрісія Дилтс згадала один за іншим ці епізоди, вона підбадьорилася, і їй стало краще. Але не надовго. На їх шляху виникла остання перешкоду – третє і неочевидне обмежуюче переконання. Дилтс назвав його «нікчемністю».

Його мати довго відмовлялася говорити про це, але, нарешті, сказала:

- Ти пам’ятаєш свою бабусю, мою матір ?

– Так, пам’ятаю.

– А пам’ятаєш, від чого вона померла ?

– Від раку грудей.

– А її сестра, моя тітка, від чого померла вона ?

– Від раку стравоходу, здається.

– Я дуже любила і свою матір, і тітку. Я нічим не краща за них. Якщо вони померли від раку, чому ж я повинна поправитися ?

Дилтс виявив, що відданість родині, батькам і старшим родичам – хороша, в загальному, риса – може зіграти з людиною злий жарт. Для його матері одужати в ситуації, в якій її власна мати померла, було рівносильно зраді. Раз так жили наші предки, а ми їх любимо, значить, так будемо жити і ми.

Коротше, «ніколи не жили добре, годі й починати». Знайоме ?

Подолати цю перешкоду було найважче. Але Роберт Дилтс здогадався, як це зробити, і тепер ми теж можемо скористатися його відкриттям.

– Подумай гарненько, сказав він матері. А чи хочеш ти, щоб моя сестра, твоя дочка, якщо вона раптом коли-небудь захворіє на рак, сказала: раз моя мати померла від цього, то я теж повинна померти, адже я так її люблю?

– Що ти таке кажеш! – обурилася Патрісія Дилтс.

– Ну так подай їй хороший приклад. Якщо ти зараз вирішиш поправитися, то і вона, захворівши, скаже собі: моя мати зуміла одужати, і я зумію.

Ресурс для подолання нікчемності лежить в майбутньому. Діти копіюють своїх батьків. Якщо зараз ми не знайдемо нову модель поведінки, яка дозволити нам прожити ще 25 років із задоволенням і користю для себе і для інших, а сядемо на лавочки доживати і скаржитися на життя, демонструючи наступному поколінню безнадійність, безпорадність і нікчемність, то і наші діти, які нас дуже люблять, в 50 скажуть собі: ми нітрохи не кращі за наших батьків, які в 50 стали старими.

А щодо матері Роберта Ділтса, то вона, звичайно, все одно померла. Через багато років і зовсім від іншого.

Джерело

Автор : Ксенія Чурмантєєва
Читайте також:
У вирішальний момент виявляється, що в Україні немає президента
вчора, 18:31
Саміт Росія НАТО, масштабна кібератака та продовольча криза в Україні
16 січня, 20:55
Окупація Казахстану Росією та бенефіс Мамая в Полтавській міськраді
08 січня, 18:55
Напередодні переговорів НАТО й РФ українців кличуть на флешмоб
06 січня, 20:15
Про пронизливу самотність і безмежну любов
31.12.2021, 18:50
Плекайте, бережіть і захищайте рідну Україну !
31.12.2021, 14:05