Трипільці — торгові партнери шумерів
Досліджуючи минуле, науковці мало звертаються до порівнянь, здавалося б, ідентичних цивілізацій. А вони не могли існувати не контактуючи.
Наприклад, шумерська культура з межиріччя Тиґру та Євфрату хоч і була своєрідною, але не унікальною на 100%, бо мала зв'язки з пращурами українців із межиріччя Прута і Дніпра. На цьому наполягають автори приголомшливої монографії «Трипільська культура спогади про золотий вік» Наталія Бурдо та Михайло Відейко.
За словами дослідників, красномовним доказом контактування шумерів, а за ними й аккадців, із трипільцями слугують безліч знайдених на Поділлі артефактів. Причому йдеться не тільки про керамічний посуд із написами та розписом, але й обрядові глиняні фігурки, які клали наші предки під час поховань у землю.
«Більшість знайдено в ямах (які іноді називають культовими), де вони лежали часто поряд з антропоморфною або зооморфною пластикою. Знаходять одночасно від одного до кількох десятків виробів різних форм. Ми свого часу звернули увагу на те, що аналогічні речі, виготовлені з глини, відомі з розкопок неолітичних та енеолітичних пам'яток Близького Сходу, Ірану, Месопотамії, починаючи з IX тисячоліття до Різдва Христового. Там їх знаходять до шарів IV тисячоліття до Різдва Христового включно.
Місце знахідок — житла, поховання, але найбільше — у будівлях, що інтерпретуються дослідниками як давні храми. За раз знаходять від одного до 70 виробів різних форм. В англомовній археологічній літературі за ними закріпилася назва «tokens», що тлумачиться у вітчизняній літературі як «жетони» (що фактично є перекладом з англійської на французьку). Дослідники давніх культур Сходу доводять, що ці «жетони» використовувалися в давнину при облікових операціях, насамперед у храмових господарствах.
Тут виникла потреба обліку пожертв — сільськогосподарської та ремісничої продукції. Цікаво, що спочатку «жетони» відтискали на поверхні посудин, в яких їх потім запечатували для зберігання. Такий вигляд мали найдавніші шумерські «накладні» на товари та продовольство. Згодом від посудинок відмовилися і перейшли на таблички. Зникли з часом і глиняні «жетони», які залишилися тільки у вигляді зображень на табличках», — наголошують у своєму нарисі вітчизняні науковці.
Також автори монографії на ілюстрованих прикладах доводять, що у неолітичних та енеолітичних культурах Європи та Передньої Азії (власне, Месопотамія) існувала певна знакова система. Чимало знаків трипільці та шумери створили самі, але не вони були творцями правил цього давнього мистецтва знаків; імовірно, хтось раніше до них винайшов ієрогліфічну систему, яку запозичили наші предки.
«Трипільська цивілізація — частина світу давніх землеробів Європи. Вона отримала від цього світу священні знання. Але не тільки отримала, а й розвинула, внесла своє, нове — як і кожна з культур того часу — Вінча, Гумельниця, Варна, Лендель і багато інших. Давні розписи промовляють до нас забутими мовами з глибини шести тисячоліть.
Власне, так само як зверталися колись їх творці до своїх, забутих нині богів, зрозумілою тільки їм мовою символів та знаків. Досконала ритміка орнаменту, його насиченість символами доносить до нас могутню давню магію, звертання людей до потойбічних сил і, можливо, намагання ними керувати. Поєднання окремих знаків-символів на підставі певних правил та загальних схем орнаментальних композицій давало змогу «записувати» в орнаменті цілі «тексти».
Тепер залишалося зробити лише крок до створення власної системи писемності. Адже символіка трипільців за доби мальованого посуду налічувала вже понад 300 окремих знаків та їх блоків. З огляду на походження трипільської культури, цілком логічно шукати серед її матеріалів, починаючи з раннього етапу.
Знаки, схожі на ті, що були поширені в неолітичних культурах Балкан, Центрально-Східної Європи та Анатолії, не одинокі й притаманні іншим давнім цивілізаціям. Серед них є відомі шумерські — зірка Іштар, знаки «рослина», «вода», «будинок». Однак трипільська цивілізація зникла раніше, ніж ця система перетворилася на писемність. Мистецтво створення орнаментів, піктограм, один раз народившись, пережило тисячоліття», — пояснюють Наталія Бурдо та Михайло Відейко.
На відміну від шумерів, які передали свої знання аккадцями, а ті — вавилонянам, трипільське суспільство пішло власним тернистим шляхом. Воно створило та розвинуло оригінальні для Старої Європи ритуали, в яких певні символи, що дійшли до нас у вигляді орнаментальних композицій на давньому посуді та статуетках, відігравали важливу роль.
Однак географічне розташування буквально на межі світів — посеред великого кочового степу — не дало трипільцям шансу розвинутися у потужну цивілізацію. А відтак на теренах сучасної України не постали свої Уруки, Ларси, Ніппури, Кіши чи Вавилони.
Важливо пам'ятати, велич трипільської спадщини, забезпечувалася поєднанням кращих традицій культур багатьох різних давніх народів, наполегливою працею її хліборобів і ремісників, мудрістю їхніх вождів та духовних лідерів. Тож нехай давнє знання наших пращурів проросте у сучасній українській цивілізації так само, як зерна старовинних видів пшениці дають сходи на тих полях, де колись ідентичні зерна сіяли трипільські орачі.
