Тупість чи зрада?

Як генерал з підполковником спланували наступ одним, окремо взятим, виснаженим стрілецьким батальйоном, який стояв на фронті 19-й місяць поспіль, і що з того вийшло.

ВЕРСІЯ №3.

Перші дві публікації цього допису були видалені ФБ за образи. Прибираю всі епітети, які можуть бути сприйняти за образливі. Якщо і після цього мій пост буде забанений, треба буде остаточно переходити в Х (Твіттер).

Розкажу вам історію з фронту.

Отже, маємо окремий стрілецький батальйон, який був сформований в перші дні війни з добровольців, що самостійно прийшли до військоматів 24-26 лютого 2022 року.

Батальйон стояв півтора місяця в Києві та на його околицях, очікуючи прориву ворога у місто, потім поїхав на злагодження, потім провів свої перші 5 місяців на фронті, де зазнав помітних втрат, виснажився, відійшов на ротацію в Чернігівську область, де відновлювався 2,5 місяці.

Потім 1 березня 2023 року знову поїхав на фронт, де і перебуває до цього часу, тобто вже 19-й (!) місяць поспіль.

Батальйон навчився воювати. Створив ефективний, один з перших в ЗСУ, підрозділ наземних дронів, і ще більш ефективний — повітряних, та нищив ворога в співвідношенні втрат 1 до 17!

Як так сталося, запитаєте ви?

Розповідають, що так: підполковник поїхав до генерала, розказати тому, який в нього чудовий батальйон, як він ефективно і довго воює, маючи на меті довести останньому, що батальйон заслуговує на ротацію. Генерал першою частиною розповіді був так вражений, що прохання ротації зрозумів по-своєму, по-генеральські, та наказав батальйону взяти посадки ворога, які стояли перед ним, протриматися там кілька днів, поки його не замінять, «ну, а потім поїдете на ротацію», сказав генерал, розуміючи під цим те, що батальйон просто поїде на іншу ділянку фронту, в підпорядкування до іншої бригади.

Ротація – це не обовʼязково відведення підрозділу в тил на відновлення, це інколи, просто зміна ділянки відповідальності. Який в цьому сенс, запитаєте ви? Ротації/пересування підрозділів з однієї ділянки фронту на іншу – це стандартний військовий маневр, який, за замовчуванням, повинен приводити до посилення твоїх позицій хоча б на одній з цих ділянок і не провалу іншої. Ось тільки, коли ротації приводять до провалу одного з напрямків, причому це відбувається регулярно, то як це пояснити?

Читаємо у Марʼяни Безуглої перелік провальних ротацій на фронті. Цитую:

«Авдіївка: ротації, місто не підготовлене до оборони, відсутність фортифікацій та оборонних рубежів за містом. Втрата міста, прорив. 

⁃ Очеретине: ротація та звільнення командира бригади. Прорив росіян.  
…

⁃ Торецьк, Нью-Йорк: ротація бригади, що знала місцевість, у Часів Яр; новачки, які прийшли на заміну, були атаковані відразу, відсутність підготовки міста до оборони. Прорив росіян. Фактична втрата міст. 

⁃ Часів Яр: ротація та звільнення командира бригади; місто не підготовлене до оборони. Окупація половини міста.  
…

⁃ Новогродівка під Покровськом: ротація бригади, що знала місцевість; звільнення командира бригади; натомість введення новачків; місто не підготовлене до оборони. Втрата міста, прорив росіян. 

⁃ Вугледар: спроба ротації та звільнення командира бригади.»

Повернемось до нашої історії.

Я не знаю, чи казав наш підполковник генералу, щось на кшталт:\

«Так у нас середній вік 43 роки! Ми вже більше півтисячі днів поспіль на фронті! У нас втрати і не вистачає особового складу в стрілецьких ротах! У нас фізичне і психічне виснаження людей! Який наступ? Як Ви собі це уявляєте?»

Навряд-чи. Але, якщо навіть і казав, то в пустоту. Факт залишається фактом. Він повернувся до нас з наказом проводити штурмові дії.

Штурмові дії на ворожі позиції в посадках, які ми палили 1,5 року, знищивши там всі бліндажі, вогневі точки, перекриття і практично стерши окопи.

Посадки в яких кацапи ховалися і помирали по норам, як щури. До яких вони пішки йшли по 10 км, а ми їх на цьому шляху нищили. А у нас за спиною сади та яри, а потім схил з пагорба до річки. Тобто місцевість максимально сприятлива для оборони, підвозу БК на позиції та евакуації поранених. Тому і співвідношення втрат наших до ворожих 1 до 17!

Але, судячи з усього, ні підполковник, ні генерал, не переймаються втратами людей, їх цікавлять тільки лінії на мапі. Треба намалювати ще одну лінію, на 800 метрів далі від попередньої. 800 метрів! Це наш наступ. Пройти ці сотні метрів, закріпитися і чекати заміни.

Знайшлись добровольці штурмовики, штурманули, живих кацапів там практично не знайшли, завели закрепів і почали тримати. Почали підриватися на своїх же мінах, бо саперів боєздатних залишилося в строю 1,5 чоловіка; почали гинути від скидів і FPV-дронів, бо захист від них не був продуманий; почали втрачати людей на СП Корінь-8, бо генералу захотілось мати спостережний пункт в 250 метрах попереду від нової лінії наших позиції, в низині, відкриту вогневому ураженню ворога з трьох сторін.

Підполковнику нічого було заперечити. Він промовчав. Він взагалі у нас мовчун і виконавець. Тому дуже стрімко піднімається по карʼєрній драбині в ЗСУ. Скоро теж, мабуть, буде генералом.

А з приводу цієї СПшки я скажу вам так: будь-яка притомна людина, яка хоч трохи розуміється у військовій справі, вивчивши мапу, зрозуміє, що ставити тут СП – тільки людьми ризикувати. Нічого спостерігати вони тут не будуть, вони тут будуть тільки вмирати, бо, знаючи бойове шаленство москалів, ти розумієш, що як тільки їх начальники дізнаються про втрату позицій, то миттєво відправлять наказ про відбиття, і на нас чекають штурми піхоти, і перше, що буде на їх шляху, це цей СП, та ще і відкритий для обстрілу з трьох сторін. Я написав про це аналітичну записку своєму підполковнику і його замам. У відповідь отримав: «рішення прийнято». 

Як до них до цього часу не дійде, що СПшки у них в небі. Називаються Maвiк 3. І у нас то Мавіків вистачає. І ми дивились з них на те, як помирають наші хлопці на СП Корінь-8. Потім там помирали солдати того бату, що нас замінив. І ніхто з командирів цих батальйонів не мав духу сказати генералу, що вони знімають цей самовбивчий спостережний пункт, і відходять на 250 метрів, задля запобігання втрат серед особового складу і більш ефективного нищення ворога.

Це війна, кажуть вони. Треба виконувати накази, кажуть вони.

За 9 днів утримання нових позицій моя рота понесла втрати більші ніж за 1,5 попередніх роки! Ми втратили своїх найкращих і найдосвідченіших бійців, але, на радість генералів, посунули лінію фронту на 800 метрів вперед. Тепер доставка на позиції БК і бійців, та евакуація з них поранених, стали важче в рази. Що вже привело і буде приводити в подальшому до великих втрат серед особового складу.

А можна було просто залишити ці метри жадібним кацапам і продовжувати нищити їх безумну піхоту, як ми це робили протягом 18 місяців. А якщо наступати, то йти вперед не кількома ротами, а дивізіями. Звільняти наші села і міста одним потужним ударом, а головне – виходити на більш вигідні рубежі оборони. На жаль, рівень наших генералів – це рівень посадки. Спаленої донецької посадки, яка смердить трупами москалів.

Ось так генерал і його підполковник провели свою успішну — впевнений, що вони саме так її оцінюють — наступальну операцію.

Наш же батальйон отримав нарешті свою ротацію, але це не виведення на відпочинок і відновлення. Ми переведені на іншу ділянку фронту, придані до нової - 4-ї для нас с початку війни — бригади, і продовжили бойове чергування на передовій.

Виснажені, роздратовані та зневірені в адекватності своїх командирів.

Чи так переможемо?

P.S. Якщо я вам скажу, що ця нова бригада зустріла наш «свіжий» батальйон наказами про проведення штурмових дій на наступний день по нашому прибуттю, ви мені повірите?

Тупість чи зрада?

І тиша. Немає відповіді. Секретність. Ніяких висновків зі зроблених помилок. Ніякого зворотного звʼязку. Твоя думка нікого не цікавить. Є тільки старший командир і його персональна тупість. І ніякої відповідальності.